Вона бачила їх як дві половини тієї ж саги. Наче Бене Ґессерит і людство, якому вони служили. Припасовані половини. Одна без одної зменшиться, стане порожнечею з втраченою метою. Може, не зовсім мертвою, та рухатиметься безцільно. У цьому й полягає загроза перемоги Всечесних Матрон. Націлених на сліпе насилля!
«Сліпці у ворожому Всесвіті!»
І саме тому Тиран зберіг Сестринство.
«Він знав, що дав нам лише шлях без скерування. Гонитва за папірцем — кинута жартівником паперова приманка, за якою ми женемося, а наприкінці виявляється, що в ній нічого нема.
Хоча це право поета».
Вона згадала його «Поему Пам’яті» з Дар-ес-Балята, викинутий на берег уламок катастрофи, збережений Бене Ґессерит.
«І з якої причини ми це бережемо? Щоб я могла наповнити цим зараз свій розум? Забувши на мить, із чим можу зіткнутися завтра?»
Зненацька Шіана відчула, що здобула шанс стати найкращою з митців, наповненою по вінця й обдарованою чистою поверхнею, на якій вона може творити на власний розсуд.
«Необмежений Всесвіт!»
До неї повернулися слова Одраде, коли їй, дитині, вперше пояснили мету Бене Ґессерит.
— Чого ми прив’язалися до тебе, Шіано? Це насправді просто. Ми розпізнали в тобі ту, яку давно чекали. Ти з’явилася, і ми вже знали, що відбувається.
— Що? — «Якою наївною я була!»
— Щось нове здіймається над горизонтом.
«Моя міграція шукатиме нове. Але… мушу знайти планету з місяцями».
***
З певного погляду Всесвіт — це броунівський рух, непередбачуваний на рівні елементарних частинок. Муад’Діб і його син Тиран закрили туманну камеру[25], у якій відбувається цей рух.
Мурбелла вступила в час суперечливих переживань. Спершу її непокоїла можливість дивитися на власне життя множинним баченням. Хаотичні події на Перехресті ще посилили цей неспокій, творячи плутанину невідкладних потреб, які не покинуть її, навіть коли вона повернеться на Капітулу.
«Я попереджала тебе, Дар. Не можеш цього заперечити. Я казала, що вони можуть перетворити перемогу на поразку. І глянь на той безлад, який ти звалила мені на коліна. Мені ще пощастило врятувати стільки, скільки я зуміла».
Цей внутрішній протест завжди занурював Мурбеллу в події, які вознесли її на висоту, що будила і благоговіння, і трепет водночас.
«Що ще я могла зробити?»
Пам’ять показувала, як Стреггі падає на підлогу в безкровній смерті. Сцена на моніторах не-корабля розігрувалася немов театральна драма. Рамки проєктора в командному відсіку корабля посилювали ілюзію, що все це відбувається не насправді. Актори повинні встати й розкланятися. Теґів комунікатор не пропускав нічого і дзижчав, передаючи повідомлення, доки хтось його не втихомирив.
Їй зосталися образи, моторошний відблиск побаченого. Теґ лежить, розпростершись, на підлозі орлиного гнізда Всечесної Матрони. Шок у погляді Одраде.
Заяву Мурбелли, що вона мусить притьмом спуститися на планету, зустріли гучні протести. Прокторки лишалися непохитними, доки вона не представила деталей ризикованої гри Одраде й гостро не спитала:
— Хочете тотальної катастрофи?
«Внутрішня Одраде виграла цю суперечку. Але ти з самого початку була готовою до цього, правда, Дар? Твій план!»
— Ще зостається Шіана, — промовили Прокторки. Дали Мурбеллі одномісний ліхтер і вислали її саму на Перехрестя.
Хоча вона передала свій ідентифікаційний сигнал Всечесної Матрони, все ж на Летовищі відбулися кілька ризикованих моментів.
Вона зіткнулася із загоном озброєних Всечесних Матрон, щойно вийшла з ліхтера біля ями, яка ще диміла. Дим пахнув екзотичною вибухівкою.
«Ось де було знищено ліхтер Матері Настоятельки».
Загоном керувала стара, аж древня Всечесна Матрона — у поплямленій червоній одежі з рваною дірою на лівому плечі. Була як висушена ящірка, усе ще отруйна, усе ще кусюча, але діяла лише силою гніву, більша частина її енергії вичерпалася. Розкуйовджене волосся нагадувало шкірку свіжовикопаного імбиру. У ній сидів демон. Мурбелла бачила, як він зиркає із всипаних оранжевими цятками очей.
Попри те, що стару прикривав ззаду цілий загін, вони стояли біля спуску з ліхтера обличчям одна до одної, наче ізольовані від решти. Дикі звірі, що обережно принюхуються, намагаючись оцінити небезпеку.
Мурбелла пильно стежила за старою. Ця ящірка потроху вистрілювала язиком, пробуючи повітря, даючи волю емоціям, але була достатньо шокована, щоб вислухати її.
— Моє ім’я — Мурбелла. Я потрапила в полон Бене Ґессерит на Гамму. Я адептка Горму.
— Чого ти носиш відьомську одежу? — Стара і загін стояли, готові убити.
— Я навчилася всього, чого вони мене вчили, і принесла цей скарб своїм Сестрам.
Стара якусь мить її вивчала.
— Так, я розпізнаю твій тип. Ти Рок, одна з тих, кого ми вибрали для проєкту Гамму.
Загін позаду неї трохи розслабився.
— Ти не здолала всієї дороги цим ліхтером, — недовірливо сказала стара.
— Я втекла з одного з їхніх не-кораблів.
— Ти знаєш, де їхнє гніздо?
— Знаю.
Губи старої розтяглися в широкій усмішці.
— Добре! Ти справжній приз! Як ти втекла?
— Це ти маєш питати?
Стара обміркувала її слова. Мурбелла могла читати думки на обличчі, наче їх вимовлено вголос: «Ті, кого ми взяли з Рок, — смертоносні геть усі. Можуть убивати руками, ногами, кожною рухомою частиною тіла. Усі мали б носити знак “Небезпечна у кожній позиції”».
Мурбелла відступила від ліхтера, демонструючи жилаву грацію, знак її типу й ідентичності.
«Швидкість і м’язи, Сестри. Стережіться».
Частина загону зацікавлено посунулася вперед.
Їхні слова були повні характерних для Всечесних Матрон порівнянь, нетерплячих питань, які Мурбелла мусила відбивати.
— Ти багатьох їх убила? Де їхня планета? Вона багата? Ти багатьох самців там пов’язала? Ти тренувалася на Гамму?
— Я була на Гамму на третьому щаблі. Під командою Гакки.
— Гакка! Я з нею зустрічалася. Вона мала ушкоджену ліву стопу, коли ти її знала?
«Усе ще перевіряють».
— Це була права стопа, і я була з нею, коли вона її ушкодила!
— О, так, права стопа. Тепер я згадала. Як вона її ушкодила?
— Копнула одного неотесу в дупу. Він мав гострий ніж у кишені на стегні. Гакка так розлютилася, що вбила його.
Загоном прокотився регіт.
— Ідемо до Великої Всечесної Матрони, — сказала стара.
«То я пройшла першу перевірку».
Та все ж Мурбелла відчувала застереження.
Чого ця адептка Горму носить ворожий одяг? І вигляд у неї дивний.
«Найкраще відразу протистояти цьому».
— Я пройшла їхній вишкіл, і вони прийняли мене.
— Ідіотки! Що, справді?
— Ти сумніваєшся в моїх словах? — Як легко було відбити удар, прийнявши міну ображеної Всечесної Матрони.
Стара наїжачилася. Не втратила пихатої зарозумілості, але послала своєму загонові погляд перестороги. Усім їм знадобився певний час, щоб перетравити сказане Мурбеллою.
— Ти стала однією з них? — спитав хтось позаду.
— Як інакше могла б я вкрасти їхнє знання? Знай це! Я була особистою ученицею їхньої Матері Настоятельки.
25
Туманна камера, вона ж камера Вільсона, — пристрій для дослідження ядерного випромінювання через спостереження за слідами елементарних частинок.