«Ніхто значніший за нами не стежить. Але Дама вірить, що це торг і переговори. Можна подумати, що вона ніколи раніше цього не робила. Достеменно так!»
Дама торкнулася нічим не примітного місця під вікном, і стіна згорнулася, показавши, що вікно було лише штучно створеною проєкцією. Відкрилася дорога на високий балкон, викладений темно-зеленою плиткою. Він виходив на насадження, дуже відмінні від тих, які показувала віконна проєкція. Тут панував збережений хаос, дичавина, залишена самій собі, ще дивніша через контраст із віддаленими впорядкованими садами. Колюче терня, повалені дерева, густі кущі. А далі — рівновіддалені ряди чогось, схожого на городину. Автоматичні комбайни просувалися туди-сюди, залишаючи позаду себе голий ґрунт.
«Справді любов до хаосу!»
Павуча Королева посміхнулася і першою вийшла на балкон.
Ідучи слідом, Одраде знову зупинилася, вражена побаченим. Прикраса на парапеті ліворуч від неї. Фігура натуральної величини, сформована з майже ефірної субстанції, усі площини пір’ясті, усі поверхні викривлені.
Скоса глянувши на фігуру, Одраде побачила, що та мала зображати людину. Чоловіка чи жінку? В одних позиціях чоловік, в інших — жінка. Площини та викривлення реагували на повів мандрівного вітерцю. Тонкі, майже невидимі дроти (скидалися на шиґаструни), підвішені на злегка викривленій трубі, прикріпленій до прозорої копички. Нижні кінцівки фігури майже торкалися всипаної гравієм поверхні підставки.
Одраде вдивлялася, мов зачарована.
«Чому це нагадує мені Шіанину “Порожнечу”?»
Коли вітер ворушив цим витвором, він увесь, здавалося, танцював, інколи вдаючись до граціозної ходи, а потім до повільного піруету і замашних обертань із витягнутою ногою.
— Він зветься «Балетмейстером», — сказала Дама. — При деяких вітрах високо підкидає ноги. Я бачила, як він біжить, зі зграбністю марафонця. Інколи це лише потворні дрібні рухи, руки здригаються, наче тримали зброю. Прекрасне й потворне — це те саме. Думаю, митець неправильно його назвав. «Незнане Буття» звучало б краще.
«Прекрасне й потворне — те саме. Незнане Буття».
Це була та жахлива риса у творінні Шіани. Одраде відчула холодний приплив страху.
— Хто це створив?
— Гадки не маю. Одна з моїх попередниць забрала її з планети, яку ми нищили. Чого тебе це цікавить?
«Це дика річ, якою ніхто не може керувати». Проте вона сказала:
— Я припускаю, що ми обидві шукаємо основи розуміння, намагаємося знайти подібності між нами.
Це викликало оранжевий спалах.
— Ви можете намагатися зрозуміти нас, але ми не маємо потреби розуміти вас.
— Ми обидві походимо з жіночих спільнот.
— Небезпечно думати про нас як про ваше відгалуження!
«Та свідчення Мурбелли вказують, що так і було. Сформовані у Розсіянні з Рибомовок і Превелебних Матерів у стані крайньої скрути».
Цілком невинно, не намагаючись нікого ошукати, Одраде спитала:
— Чому це небезпечно?
Сміх Дами не був веселим. Мстивим.
Одраде наново оцінила небезпеку. Тут було потрібне щось більше за бене-ґессеристський метод проб і спостережень. Ці жінки були призвичаєні убивати, розгнівавшись. Рефлекс. Дама саме це й сказала, говорячи про свою помічницю, а щойно Дама дала сигнал, що її толерантність має межі.
«А все-таки на свій лад вона намагається вести переговори. Показує свої механічні чудеса, свої сили, своє багатство. Союз не пропонується. Станьте добровільними слугами, відьми, нашими рабинями, і ми багато чого пробачимо. Щоб захопити останню з Мільйона Планет? Більше, ніж це, звичайно, але цікаве число».
Одраде з новою обережністю змінила свій підхід. Превелебні Матері надто легко впадали в адаптивні схеми. «Я, звичайно, дуже відрізняюся від тебе, але вдамся до пом’якшення, щоб досягти згоди». Це не працює з Всечесними Матронами. Вони не приймуть нічого, над чим не матимуть абсолютного контролю. Те, що Дама дозволила Одраде такі вольнощі, лише вказувало на її вищість над своїми Сестрами.
Дама знову заговорила у владній манері.
Одраде слухала. Як дивно, що Павуча Королева вважала, наче одною з найпривабливіших речей, які їй може надати Бене Ґессерит, є імунітет до нових хвороб.
«Чи не ця форма атаки пригнала їх сюди?»
Її щирість була наївною. Обійтися без цих втомливих періодичних перевірок, чи не нажила ти у своєму тілі таємних мешканців. Інколи не таких таємних. Інколи огидно небезпечних. Але Бене Ґессерит можуть покласти цьому край і будуть відповідно винагороджені.
«Як мило».
Далі цей мстивий тон у кожному слові. Одраде затрималася на цій думці. Мстивий? Це не має належного присмаку. Щось приховується на глибшому рівні.
«Несвідома заздрість через те, що ви втратили, відколовшись від нас!»
Це був інший шаблон, і він уже перетворився на стиль!
Всечесні Матері відкотилися до маньєризмів, що раз у раз повторювалися.
«Маньєризмів, які ми давно відкинули».
Це було дещо більше, ніж відмова зізнатися у своєму походженні від Бене Ґессерит. Це було вивезенням сміття.
«Кидають свої відходи там, де втрачають до них інтерес. Дрібнота вивозить сміття. Вона більше цікавиться тим, що може спожити наступним, а не зачищенням власного гнізда».
Ґандж Всечесних Матрон був більшим, ніж припускалося. Куди смертоноснішим для них самих і всього, що вони контролювали. І не могли протистояти цій загрозі, бо, на їхню думку, її там не було.
«Ніколи не існувало».
Дама зоставалася нерозв’язним парадоксом. Їй і на думку не спало жодне питання про союз. Начебто до цього підступала, але тільки для того, щоб випробувати ворогів.
«Я врешті-решт мала рацію, спустивши Теґа зі швори».
Із кабінету ввійшла Логно, несучи тацю з двома високими склянками, майже по вінця повними золотистої рідини. Дама взяла одну, понюхала й зробила ковток із задоволеним виразом.
«Що це за злобний блиск в очах Логно?»
— Спробуй це вино, — сказала Дама, запрошуючи Одраде жестом. — Це з планети, про яку ти напевне ніколи не чула, але на якій ми зосередили всі потрібні елементи, щоб створити ідеальну золоту виноградну лозу для ідеального золотого вина.
Одраде захопила думка про довготривалий зв’язок людей з їхнім коштовним древнім напоєм. Бог Бахус. Ягоди, що ферментують на лозі чи у племінних місткостях.
— Воно не отруєне, — промовила Дама, коли Одраде завагалася. — Запевняю тебе. Ми вбиваємо, коли маємо таку потребу, але ми не грубіяни. Резервуємо наші найразючіші смертовбивства для простолюду. Я не плутаю тебе з простолюдом.
Дама засміялася з власного дотепу. Роблена дружелюбність була майже вульгарною.
Одраде взяла подану склянку і зробила ковток.
— Хтось вигадав це, щоб нас удовольнити, — сказала Дама, не зводячи очей із Одраде.
Вистачило одного ковтка. Чуття Одраде виявили сторонню субстанцію, їй знадобилося кілька ударів серця, щоб ідентифікувати мету цієї речовини.
«Звести нанівець шер, що захищає мене від їхніх зондів».
Вона відрегулювала свій метаболізм, аби знешкодити цю субстанцію, тоді сповістила, що зробила.
Дама зиркнула на Логно.
— От чому жодна така річ не діє на відьом! А ти про це й не здогадувалася! — Лють була майже фізичною силою, скерованою на безталанну помічницю.
— Це одна з наших імунних систем, за допомогою якої ми переборюємо хвороби, — сказала Одраде.
Дама жбурнула склянку на плитки. Пройшов певний час, перш ніж вона зуміла заспокоїтися. Логно повільно відступала, тримаючи тацю перед собою майже як щит.
«Тож Дама зробила щось більше, ніж просто прокралася до влади. На думку її Сестер, вона смертоносна. І я мушу зважати на це».
— Хтось заплатить мені за змарновані зусилля, — промовила Дама. Її посмішка не була приємною.