Мурбелла ще раз пильно оглянула вцілілих, а тоді знову завмерла на мить, дивлячись униз, на Одраде.
«У якомусь сенсі це була моя робота, Дар. І твоя!»
Вона похитала головою, поглинаючи наслідки.
«Одраде мертва. Довгого віку Матері Настоятельці! Довгого віку Великій Всечесній Матроні! І хай небеса захистять нас усіх».
Тоді зайнялася тим, що мусила зробити. Ці смерті створили величезний борг. Мурбелла глибоко вдихнула. Черговий гордіїв вузол.
— Звільніть Теґа, — промовила вона. — Приберіть тут якомога швидше. І нехай хтось принесе мені належну одіж!
Та, що віддавала накази, була Великою Всечесною Матроною, проте ті, що метнулися їх виконувати, відчули в ній Іншу.
Жінка, що принесла Мурбеллі червону одежу з драконами, вигадливо вишитими су-каменями, шанобливо подала її здалеку. То була велика жінка з важкими костями і квадратним обличчям. Із жорстокими очима.
— Піднеси її мені, — наказала Мурбелла, а коли жінка спробувала скористатися близькістю, щоб напасти на неї, сильно її вдарила.
— Спробуєш іще раз?
Цього разу трюків не було.
— Ти перша учасниця моєї Ради, — сказала Мурбелла. — Ім’я?
— Ангеліка, Велика Всечесна Матроно. — «Дивись! Я перша назвала тебе належним титулом. Винагородь мене!»
— Твоя нагорода в тому, що я тебе підвищила й зберегла тобі життя.
Слушна відповідь Всечесної Матрони. Вони прийняли її, як годилося.
Теґ підійшов до неї, потираючи передпліччя там, де особливо глибоко вгризлася шиґаструна. Деякі Всечесні Матрони намагалися перестерегти Мурбеллу:
— Ти знаєш, що він може…
— Тепер він служить мені, — обірвала їх Мурбелла. І додала насмішкуватим тоном Одраде: — Адже так, Майлсе?
Він послав їй журливу посмішку, посмішку старця на дитячому обличчі.
— Цікаві часи, Мурбелло.
— Дар любила яблука, — сказала Мурбелла. — Простеж за цим.
Він кивнув. Поверне її у цвинтарний сад. Не те, щоб цінні бене-ґессеритські сади могли довго вижити в пустелі. А все ж деякі традиції варті того, щоб дотримуватися їх, поки це можливо.
***
Чого навчають Святі Катастрофи? Будь витривалим. Будь сильним. Будь готовим до змін, до нового. Збери багатий досвід і осуди його, як велить незламна природа нашої віри.
Згідно з первісним Теґовим розкладом, Мурбелла зібрала свою свиту Всечесних Матрон й повернулася на Капітулу. Вона очікувала певних проблем, а повідомлення, які висилала перед своїм прибуттям, прокладали дорогу до їхнього розв’язку.
«Я везу Футарів, щоб привернути Вожатих. Всечесні Матрони бояться біологічної зброї з Розсіяння, яка перетворює їх на овочі. Її джерелом можуть бути Вожаті».
«Приготуйтеся утримувати Раббі та його групу на не-кораблі. Поставтесь з повагою до їхньої таємниці. І приберіть з корабля захисні міни». (Цю звістку передано з Прокторкою). Вона мала спокусу спитати, як там її діти, але це не пасувало Бене Ґессерит. Може, колись…
Відразу ж після повернення мусила зайнятися Дунканом, і це спантеличило Всечесних Матрон. Вони виявилися не ліпшими за Бене Ґессерит. «Що особливого в цьому чоловікові?»
Більше не було причин утримувати його на кораблі, але він відмовився перебратися деінде.
— Я мушу скласти ментальну мозаїку: шматочок, який не можна переставити, незвичайна поведінка і добровільна участь у їхній мрії. Мушу знайти межі та випробувати їх. Цього бракує. Я знаю, як їх знайти. Налаштуватися. Не думай, просто роби.
Це не мало сенсу. Вона потурала йому, хоча він змінився. Прийняла стабільність цього нового Дункана як виклик. За яким правом оточив себе аурою самовдоволення? Ні… не самовдоволення. Радше скидалося на те, що він змирився з якимсь рішенням. Не хотів поділитися, з яким!
— Я погодився зі станом речей. Тобі слід зробити те саме.
Цей опис відповідав тому, що вона робила, — мусила зізнатися Мурбелла.
Першого ранку після повернення вона встала вдосвіта і ввійшла в кабінет. Вдягнена в червоне вбрання, сіла в крісло Матері Настоятельки та покликала Беллонду.
Белл стала в кінці робочого столу. Вона знала. Задум став ясним після його виконання. Одраде наклала обов’язок і на неї. Вона мала сплатити борг. Тож мовчала: оцінювала, як їй доведеться платити.
«Служи цій Матері Настоятельці, Белл. Так платитимеш. Жодне Архівне відхилення цих подій не надасть їм належної перспективи. Необхідна дія».
Нарешті Беллонда заговорила:
— Єдина криза, яку я хотіла б порівняти з цією, — це поява Тирана.
Мурбелла відреагувала гостро:
— Тримай язик за зубами, Белл, якщо не можеш сказати нічого корисного!
Беллонда прийняла цей докір спокійно (нетипова реакція):
— Дар замислила зміни. На це вона сподівалася?
Мурбелла пом’якшила тон.
— Опрацюємо древню історію пізніше. Це розпочата глава.
— Погані новини. — Це була давня Беллонда.
— Прийми першу групу, — сказала Мурбелла. — Будь обережною. Це Вища Рада Великої Всечесної Матрони.
Белл слухняно вийшла.
«Вона знає, що я маю повне право на це становище. Усі це знають. Немає потреби голосування! Немає місця для голосування!»
Тепер настав час для історичного мистецтва політики, якого вона навчилася в Одраде.
«Ти у всьому мусиш здаватися важливою. Крізь твої руки не проходять жодні дрібні рішення, крім тихих актів “добродійств”, наданих людям, чию вірність можна заробити».
Кожна винагорода приходить зверху. Не надто добра політика з Бене Ґессерит, але ця група, що входить до кабінету, — ці знайомі з Великою Всечесною Матроною Патронесою. Вони приймуть «нову політичну необхідність». Тимчасово. Це завжди тимчасово, особливо з Всечесними Матронами.
Белл і сторожові пси знали, що потрібно багато часу, аби розібратися з цим усім. «Навіть із посиленими вміннями Бене Ґессерит».
Це вимагало б від них усіх вкрай напруженої уваги. А першою річчю був гострий і пронизливий погляд невинності.
«Саме це втратили Всечесні Матрони, і це ми мусимо їм повернути, перш ніж вони зіллються з тлом, до якого належимо “ми”».
Беллонда провела учасниць Ради і мовчки вийшла.
Мурбелла почекала, доки всі сядуть. Змішана група: частина претендує на найвищу владу. Ангеліка так мило усміхається. Деякі очікують (не сміють іще навіть сподіватися), але збирають, що можуть.
— Наше Сестринство діяло по-дурному, — звинуватила Мурбелла. Відмітила тих, хто прийняв це зі злістю. — Ви вбили б гуску, яка несе золоті яйця!
Вони не зрозуміли. Мурбелла пояснила їм сенс приказки. Слухали з належною увагою, навіть коли вона додала:
— Не розумієте, як відчайдушно ми потребуємо кожної з цих відьом? Ми настільки перевищуємо їх кількісно, що кожній з них доведеться нести величезний тягар навчання!
Вони обміркували це, і, хоч як гірко, змушені були певним чином прийняти її слова. Бо це вона їх сказала.
Мурбелла завдала остаточного удару, щоб усе було ясно, як на долоні:
— Я не лише ваша Велика Всечесна Матрона… Хтось ставить це під сумнів?
Ніхто не ставив.
— ...але й Мати Настоятелька Бене Ґессерит. Їм не залишається нічого іншого, окрім як затвердити мене на цьому становищі.
Дві з них почали було протестувати, але Мурбелла відразу їх перебила.
— Ні! Ви неспроможні накинути їм свою волю. Вам довелося б усіх їх убити. Але вони підкоряться мені.
Ті дві й далі правили своє, та вона їх перекричала:
— Порівняно з тим, що я від них здобула, більшість із вас жалюгідні слабачки! Хочете це заперечити?
Ніхто не заперечив, але з’явилися оранжеві цятки.
— Ви діти, що не знають, ким можуть стати, — проголосила вона. — Невже ви повернетесь беззахисні, щоб постати перед цими багатоликими? Хочете стати овочами?
Це викликало в них зацікавлення. Вони звикли до такого тону старших командирок. А тепер їхню увагу привернув і зміст сказаного. Тяжко було прийняти це від такої молодої… хоча… те, що вона зробила. І ще Логно та її помічниці!