Одраде випливла на мілину й глянула на заінтриговану Тамелейн. Спідниці одягу Там потемніли від бризок несподіваних хвиль. Одраде підняла голову, уникаючи дрібних сплесків.
— Там! Ліквідуйте море якомога швидше. Передай Погодній службі, що слід запланувати швидку схему зневоднення. Підключити до цього харчування і транспорт. Я підпишу остаточний план після звичного огляду.
Тамелейн мовчки відвернулася. Кивнула Сестрам зі свого супроводу. Лише раз озирнулася на Матір Настоятельку. «Бачиш! Я мала рацію, забираючи з собою необхідні кадри!»
Одраде вийшла з води. Мокрий пісок скрипів їй під ногами. Невдовзі це буде сухий пісок. Вона вдяглася, не переймаючись витиранням. Вбрання неприємно чіплялося за тіло, але вона не зважала на це, ідучи пляжем геть від інших, не оглядаючись на море.
«Пам’ятки мусять бути тільки пам’ятками. Речами, які слід час від часу виймати та голубити, прикликуючи давні радощі. Жодна радість не може бути тривкою. Усе минуще. Вислів “І це мине” стосується всього нашого живого всесвіту».
Там, де на зміну пляжеві прийшли глинисте болото й нечисленні порозкидувані рослини, вона врешті обернулася та знову глянула на море, якому щойно винесла вирок.
Сказала собі, що має значення тільки життя, саме по собі. А життя не могло б тривати без постійних поштовхів відтворення.
«Виживання. Наші діти повинні вижити. Бене Ґессерит повинні вижити».
Жодна окрема дитина не може бути важливішою за загал. Вона прийняла це, розпізнавши голос виду, що промовляв до неї з її найглибшого «я», того, з яким вона вперше зустрілася як із Дитям моря.
Коли вони повернулися до машин і приготувалися рушати до Елдіо, Одраде дозволила Дитяті моря востаннє вдихнути солоне повітря. Відчула, що заспокоюється. Сутнісна рівновага, завчена раз, більше не потребувала моря для свого тривання.
***
Викорчуй свої питання з їхнього ґрунту, і стануть видимими корені, що з них звисають. Чергові питання!
Дама була у своїй стихії.
Павуча Королева!
Великій Всечесній Матроні подобалося прізвисько, яке дали їй ці відьми. Це було серце її павутини — новий контрольний центр на Перехресті. Зовнішній вигляд будівлі досі її не влаштовував. У дизайні надмір самовдоволення Гільдії. Консервативності. Зате інтер’єр став набирати звичних рис, які її заспокоювали. Майже могла уявити, що не покинула Дура, що не було Футарів і страдницької втечі назад, до Старої Імперії.
Вона стояла у відкритих дверях Зали зібрань, дивлячись на Ботанічний сад. Логно чекала за чотири кроки позаду. «Не надто наближайся до мене, Логно, щоб мені не довелося тебе вбити».
На травнику за плитками досі було росяно. Коли сонце достатньо підніметься, слуги розставлять там зручні крісла та столи. Вона розпорядилася, щоб день був сонячним, і Погодна служба збіса добре це влаштувала. Рапорт Логно був цікавим. Тож стара відьма повернулася на Баззел. А ще вона була сердита. Чудово. Вочевидь, знала, що за нею стежать, і відвідала свою верховну відьму з проханням перевести її з Баззела до притулку. І зіткнулася з відмовою.
«Їм байдуже, що ми руйнуємо їхні кінцівки, доки центральне тіло залишається прихованим».
Звертаючись до Логно, Дама кинула через плече:
— Доставте до мене цю стару відьму. І всіх її помічниць.
Коли Логно слухняно обернулася, виконуючи наказ, Дама додала:
— І починайте морити голодом кількох Футарів. Вони потрібні мені голодними.
— Так, Дамо.
Хтось інший зайняв ад’ютантське місце Логно. Дама не обернулася, щоб глянути на заступницю. Ніколи не бракувало помічниць, які мали виконувати необхідні накази. Усі дуже схожі між собою, відрізнялися лише мірою загрози. Логно була постійною загрозою. «Вона тримає мене в стані готовності».
Дама глибоко вдихнула свіже повітря. День заповідався добрим тому й тільки тому, що вона цього хотіла. Тож зібрала разом свої таємні спогади і дозволила їм ублажити її.
«Будь благословен, Гулдуре! Ми знайшли місце, де зможемо відбудувати нашу силу».
Консолідація Старої Імперії відбувалася згідно з планом. Не могло вже зоставатися багато відьомських гнізд, а коли вони знайдуть цю кляту Капітулу, кінцівки можна буде знищити на дозвіллі.
А тепер Ікс. Це було проблемою. «Либонь, мені не слід було вбивати вчора тих двох іксіанських науковців».
Але ж ці ду´рні посміли вимагати від неї «більше інформації». Вимагати! І це після того, як сказали, що далі не мають розв’язку задачі, як відтворити Зброю. Звичайно, не знали, що це зброя. Чи знали? Вона не могла бути певною. Тож, попри все, добре зробила, убивши цих двох. Це буде для них уроком.
«Дайте нам відповіді, а не питання».
Їй подобався порядок, який вона зі своїми Сестрами творила в Старій Імперії. Досі тут було надто багато непевного блукання, надто багато різних культур, надто багато нестабільних релігій.
«Культ Гулдура служитиме їм, як служить нам».
Вона не відчувала містичної близькості зі своєю релігією. Це було корисне знаряддя влади. З добре відомими коренями: Лето ІІ, якого відьми називали Тираном, і його батько Муад’Діб. Обидва неперевершені маклери влади. Довкола сила-силенна схизматичних клітин, але їх можна виполоти. Зберегти суть. Це був добре змащений механізм.
«Тиранія меншості, прихованої під маскою більшості».
Саме це й розгледіла та відьма Люцілла. Коли виявилося, що вона знає, як маніпулювати масами, її аж ніяк не можна було залишити живою. Слід знайти й випалити відьомські гнізда. Спостережливість Люцілли вочевидь не була окремим прикладом. Як зрозуміло з її дій, це наслідок роботи школи. Вони цього навчали! Дурні! Мусиш керувати дійсністю, інакше речі насправді вийдуть з-під контролю.
Логно повернулася. Дама завжди могла розпізнати звуки її кроків. Скрадливі.
— Стару відьму буде доставлено з Баззела, — сказала Логно. — І її помічниць.
— Не забувай про Футарів.
— Я віддала розпорядження, Дамо.
«Який маслянистий голос! Ти хотіла б згодувати зграї мене, чи не так, Логно?»
— І краще дбати про безпеку кліток, Логно. Минулої ночі ще троє їх утекло. Тинялися садом, коли я прокинулася.
— Мені про це розповіли, Дамо. Біля кліток виставили додаткову сторожу.
— І не кажи мені, що без Вожатих вони нешкідливі.
— Я в це не вірю, Дамо.
«Бодай раз сказала правду. Футари викликають у неї жах. Добре».
— Я думаю, що ми збудували підвалини нашої влади, Логно. — Дама обернулася, помітивши, що Логно заступила в небезпечну зону — щонайменше на два міліметри. Логно відчула це й відсахнулася. «Спереду, де я тебе бачу, можеш підступати так близько, як захочеш, Логно, але не за моєю спиною».
Логно побачила оранжеві спалахи в очах Дами й ледь не впала навколішки. Коліна їй виразно підігнулися.
— Докладаю всіх старань, щоб тобі служити, Дамо!
«Докладаєш всіх старань, щоб зайняти моє місце, Логно».
— Що та жінка з Гамму? Дивне ім’я. Як її там?
— Ребекка, Дамо. Вона і кілька її спільників… ах, тимчасово вислизнули від нас. Ми їх знайдемо. Вони не могли покинути планету.
— Думаєш, я мала затримати її тут, чи не так?
— Гадка про те, щоб використати її як приманку, була мудрою, Дамо!
— Вона й досі приманка. Відьма, яку ми знайшли на Гамму, не випадково потрапила до тих людей.
— Так, Дамо.
«Так, Дамо!» Проте улесливе звучання голосу Логно було приємним.
— Що ж, берись за це!
Логно шуснула геть.
Завжди були дрібні вогнища потенційного насилля, спільноти таємних змовників. Плекають взаємну ненависть, рояться, намагаючись сколотити порядок довкола себе. Після таких заколочень завжди хтось мусить поприбирати. Дама зітхнула. Тактика терору була такою… такою недовговічною!