— Сестри, які тебе врятували, казали, що ти командував не-кораблем на Перехресті, готуючись до першого стрибка крізь Простороскладку, коли атакували Всечесні Матрони. Вони казали, що ти підлітав до вашого корабля в одномісному скейтері і розвернувся буквально за мить до вибухів. Ти розпізнав нападників?
— Так. — З нехіттю в голосі.
— Ти знав, що за твоєю траєкторією вони можуть розшукати не-корабель. Отже, втік, залишивши братів на погибель.
Він відповів з крайньою гіркотою трагічного свідка:
— До цього, покидаючи Тлейлакс, ми бачили початок атаки. Наші вибухи, які мали знищити все цінне для напасників, потім усеспалення космічним вогнем. Тоді ми теж утекли.
— Але не відразу на Перехрестя.
— Усюди, де ми шукали притулку, вони вже нас випереджали. Їм дістався попіл, а мені — наші таємниці. — «Слід їй нагадати, що я й досі маю дещо цінне для переговорів». Він постукав собі пальцем по голові.
— Ви шукали на Перехресті притулку в Гільдії чи ДАПТ, — сказала вона. — Яке щастя, що наш шпигунський корабель був поблизу і встиг вихопити тебе, перш ніж вороги змогли відреагувати.
— Сестро… — Яке тяжке це слово! — Якщо ти справді моя сестра у кеглі, чому не забезпечиш мене слугами-лицеплясами?
— Нас досі розділяє надто багато таємниць, Скителі. Чому, наприклад, ти покидав Бандалонг, коли з’явилися напасники?
Бандалонг!
Згадка про велике тлейлаксанське місто стисла йому груди, здалося, він відчув пульс нуль-ентропійної капсули. Наче вона прагнула вивільнити свій коштовний вміст. «Утрачений Бандалонг. Ніколи більше не побачити міста під сердоліковим небом, ніколи не відчути присутності братів, терплячих домелів і…»
— Тобі недобре? — спитала Одраде.
— Я хворий через те, що втратив! — Почув шелест тканини позаду, відчув близькість Тамелейн. Як пригнічує це місце. — Чому вона стоїть за мною?
— Я служниця моїх Сестер, а вона тут, щоб стежити за нами обома.
— Ви взяли мої клітини, чи не так? Вирощуєте у своїх контейнерах Скителі на заміну!
— Звісно, що так. Ти ж не думаєш, що Сестри дозволили б останньому Панові тлейлаксу знайти тут свій кінець?
— Жоден гхола не зробить нічого, чого не зробив би я. — «І в нього не буде нуль-ентропійної трубочки!»
— Ми знаємо. — «Та чого ми не знаємо?»
— Так не ведуть переговори, — поскаржився він.
— Ти неправильно мене оцінюєш, Скителі. Ми знаємо, коли ти брешеш і коли щось приховуєш. Маємо чуття, недоступні іншим.
Це правда! Могли це визначити за запахами його тіла, за дрібними мускульними рухами, виразами обличчя, які він не міг придушити.
«Сестри? Ці створіння — повінди! Геть усі!»
— Ти був у лашкарі, — підштовхнула його Одраде.
Лашкар! Як хотів би він прийти сюди з лашкаром. Воїни-лицепляси, помічники-домели, вимели б дочиста це огидне зло! Проте він не посмів брехати. Та, що стояла за ним, імовірно була Правдомовицею. Досвід численних життів підказував йому, що Правдомовиці Бене Ґессерит були найкращими.
— Я командував силами хассадарів. Ми шукали зграї Футарів, щоб використати їх для захисту.
Зграї? Тлейлаксу знали про Футарів дещо таке, про що не знало Сестринство?
— Ви були готові до насилля. Може, Всечесні Матрони довідалися про вашу місію і тому відвернули її? Мені це здається ймовірним.
— Чому ти називаєш їх Всечесними Матронами? — Його голос майже перейшов у писк.
— Бо так вони самі себе називають. — «А зараз вкрай спокійно. Хай він потушкується у власних помилках».
«Її правда! Ми стали жертвами зради! — Гірка думка. Він раз у раз до неї повертався. Міркуючи, як слід відповісти. — Дрібна відвертість? Із цими жінками дрібної відвертості не вийде».
Його груди здригнулися від зітхання. Нуль-ентропійна капсула та її вміст. Його найбільший клопіт. Усе, що завгодно, тільки б здобути доступ до власних аксолотлевих контейнерів.
— Потомки людей, яких ми послали у Розсіяння, повернулися з полоненими Футарами. Гібрид людини й кота, як ви, безсумнівно, знаєте. Але вони не відтворювалися у наших контейнерах. — «Ці зрадники привезли нам лише двох! Ми мали б здогадатися».
— Вони привезли вам небагато Футарів, чи не так? Ви мали б здогадатися, що це приманка.
«Бачиш? Ось що вони роблять з дрібною відвертістю!»
— Чому Футари не полюють на Всечесних Матрон і не вбивають їх на Гамму? — Це було питання Дункана, і воно заслуговувало відповіді.
— Нам казали, що їм не віддано наказів. Вони не вбивають без наказів. — «Вона це знає. Вона мене випробовує».
— Лицепляси теж убивають за наказом, — сказала вона. — Навіть тебе убили б, якби ти наказав. Хіба ні?
— Такий наказ тримаємо в резерві, на крайній випадок. Щоб наші таємниці не потрапили до ворожих рук.
— Тому ти хочеш мати власних лицеплясів? Вважаєш нас ворогами?
Перш ніж він встиг подумки скомпонувати відповідь, над столом з’явилася проєкція постаті Беллонди — натуральної величини й напівпрозора, а позаду неї танцювали кристали Архіву.
— Терміново від Шіани! — сповістила Беллонда. — Відбувся викид прянощів! Піщані черви!
Постать обернулася і глянула на Скителі, комунікатори чудово координували її рухи.
— Ти втратив карту для торгів, Пане Скителі. Ми врешті маємо власні прянощі!
Проєктована фігура зникла з відчутним клацанням і слабким запахом озону.
— Ви намагаєтесь мене ошукати! — випалив він.
Та тут двері ліворуч від Одраде розчинилися. Ввійшла Шіана, тягнучи на силових підвісках невелику капсулу, не більше двох метрів завдовжки. Прозорі боки капсули маленькими жовтими зблисками відбивали світлокулі кабінету. У капсулі щось звивалося!
Шіана, не кажучи й слова, відступила вбік, даючи їм змогу повністю розгледіти вміст. Такий малий! Черв, що розтягнувся на плиткому ложі із золотого піску, займав менше половини довжини контейнера, але був досконалим у кожній деталі.
Скителі не зміг стримати благоговійного зітхання. Пророк!
Реакція Одраде була прагматичною. Вона низько схилилася над капсулою, заглядаючи у мініатюрну пащу. Пекуче «гуфф-гуфф» — сапання внутрішніх пожеж зменшилося до цього? Яка крихітна мімікрія!
Створіння здійняло передні сегменти, зблиснули кристалічні зуби.
Черв повертав пащу ліворуч і праворуч. За зубами всі розгледіли мініатюрний вогонь його чужинської хімії.
— Їх тисячі, — сказала Шіана. — З’явилися з викидом прянощів, як і зазвичай.
Одраде мовчала. «Ми це зробили!» Але це була мить Шіаниного тріумфу. Треба дати їй уповні його пережити. Скителі ще ніколи не здавався таким розтрощеним.
Шіана відкрила капсулу та вийняла звідти черва, тулячи до себе, наче немовля. Він спокійно лежав у її обіймах.
Одраде зітхнула з глибоким задоволенням. Вона й досі їх контролює!
— Скителі, — сказала Одраде.
Він не міг відвести погляду від черва.
— Ти все ще служиш Пророкові? — спитала Одраде. — Ось же він!
Він не знав, що й відповісти. Це справді воскреслий Пророк? Хотів відректися від першої благоговійної реакції, та власні очі не дозволяли йому цього зробити.
Одраде м’яко промовила:
— Доки ти був на своїй дурній місії, самолюбній місії, ми служили Пророкові! Врятували останнє з його втілень і доставили сюди. Капітула стане новою Дюною!
Вона сіла зручніше й склала долоні перед собою. Белл, звичайно, стежитиме через комунікатори. Ментатські спостереження можуть бути цінними. Одраде хотіла б, щоб Айдаго теж дивився. Але він зможе переглянути голограму. Їй було ясно, що Скителі вбачав у Бене Ґессерит лише знаряддя для відбудови своєї дорогоцінної тлейлаксанської цивілізації. Чи цей розвиток подій змусить його відкрити внутрішні секрети контейнерів? Що він запропонує?
— Мені потрібен час для міркування. — Його голос дрижав.
— Про що тут міркувати?
Він не відповів, але не відводив очей від Шіани, що поміщала малого черва назад у капсулу. Погладила його, перш ніж закрити віко.