— Скажи мені, Скителі, — наполягала Одраде. — Як ти можеш обдумувати щось? Це наш Пророк! Ти кажеш, що служиш Великій Вірі. То служи їй!
Бачила, як розсипаються його мрії. «Його власні лицепляси для копіювання пам’яті тих, кого вони вбивають, відтворюючи форму та поведінку кожної жертви». Він ніколи не сподівався обманути Превелебну Матір… але аколітки й прості робітники Капітули… усі таємниці, які він мав надію здобути, безповоротно зникли! Утрачені так само певно, як обгорілі шкаралупи планет Тлейлаксу.
Наш Пророк, сказала вона. Кинув вражений погляд на Одраде, але не зосередився на ній. «Що я маю зробити? Я вже не потрібен цим жінкам. Але вони мені потрібні!»
— Скителі. — Як тихо вона говорить. — Велика Конвенція добігла кінця. Це новий світ.
Він спробував ковтнути сухим горлом. Уся концепція насилля набрала нового виміру. У Старій Імперії Конвенція гарантувала помсту кожному, хто посмів би спалити планету, напавши з космосу.
— Ескалація насилля, Скителі. — Голос Одраде був лише трохи гучнішим за шепіт. — Ми Розсіюємо зерна шаленства.
Він втупився в неї. Що вона каже?
— Проти Всечесних Матрон накопичилася ненависть, — сказала вона. «Не ти єдиний зазнав утрат, Скителі. Раніше, коли наша цивілізація стикалася з проблемами, здіймалося волання: “Приведіть Превелебну Матір!” Всечесні Матрони звели це нанівець. А міфи змінюють подобу. На наше минуле падає золоте світло. “Краще було за давніх днів, коли Бене Ґессерит могли нам допомогти. Де тепер шукати надійну Правдомовицю? Арбітраж? Ці Всечесні Матрони ніколи й не чули такого слова! А Превелебні Матері завжди були чемними. Слід це про них сказати”».
Не дочекавшись відповіді Скителі, вона промовила:
— Подумай, що станеться, коли це шаленство вивільниться під час Джигаду!
Оскільки він і далі мовчав, сказала:
— Ти це бачив. Тлейлаксу, Бене Ґессерит, священники Розділеного Бога і хтозна-скільки ще — усі ми здобич, на яку вони полюють.
— Не можуть нас усіх повбивати! — Болісний крик розпачу.
— Невже? Ваші Розсіянці виступили єдиним фронтом з Всечесними Матронами. Якого ж притулку ти шукатимеш у Розсіянні?
«І знову мрія: групки тлейлаксу, стійкі, як роз’ятрені виразки, чекають дня Великого Відродження Скителі».
— Люди стають дужчими під тиском, — сказав він, але в словах не було сили. — Навіть Священство Ракіса знаходить нори, в яких може сховатися! — Розпачливі слова.
— Хто це каже? Якісь твої друзі, що повернулися?
Його мовчання було єдиною відповіддю, якої вона потребувала.
— Бене Тлейлакс убивали Всечесних Матрон, і вони це знають, — сказала Одраде, б’ючи його словами, наче молотом. — Вдовольняться лише цілковитим вашим винищенням.
— І вашим!
— Ми партнери з необхідності, якщо не через спільну віру. — Промовила це найчистішим ісламіятом і розгледіла в його очах проблиск надії. «Кегл і Шаріат іще можуть набрати давнього значення між людей, що мислять Мовою Бога».
— Партнери? — Слабко і дуже невпевнено.
Вона дозволила собі чергову відвертість:
— Це підстава для спільних дій, у певному сенсі надійніша за будь-яку іншу. Кожен із нас знає, чого хоче партнер. Внутрішня схема: просій це все — і залишиться те, на що можна покластися.
— І чого ви хочете від мене?
— Ти вже знаєш.
— Як зробити найкращі резервуари, так. — Він хитнув головою, вочевидь, не переконаний. Які наслідки матимуть її вимоги!
Одраде міркувала, чи можна їй накинутися на нього з відкритим гнівом. Що за дурень! Та він був близьким до паніки. Давні цінності змінилися. Всечесні Матрони не були єдиним джерелом сум’яття. Скителі не міг навіть оцінити змін, яких зазнали їхні ж Розсіянці!
— Часи змінюються, — сказала Одраде.
«Яке ж неспокійне це слово — “зміна”», — подумав він.
— Мушу мати власних лицеплясів-помічників! І власні контейнери? — Майже благально.
— Ми з Радою обміркуємо це.
— Про що тут міркувати? — повернув він їй її власні слова.
— Тобі достатньо власної згоди. Я потребую згоди інших. — Вона кинула йому похмуру посмішку. — Тож маєш час на роздуми. — Одраде кивнула Тамелейн, яка викликала варту.
— Назад на не-корабель? — озвався він з порога, дрібна фігурка між кремезними вартівницями.
— Та цього вечора проїдеш усю дорогу.
Виходячи, він кинув останній довгий погляд на черва.
Коли Скителі й варта вийшли, Шіана сказала:
— Ти правильно зробила, що не тиснула на нього. Він от-от би запанікував.
Ввійшла Беллонда.
— Чи не краще просто вбити його?
— Белл! Візьми голограму і ще раз переглянь нашу зустріч. Цього разу як ментатка!
Це її зупинило.
Тамелейн захихотіла.
— Тебе надто тішить збентеження твоєї Сестри, Там, — сказала Шіана.
Тамелейн знизала плечима, зате Одраде була в захваті. «Вона більше не дражнитиме Белл?»
— Коли ти сказала, що Капітула стає новою Дюною, у нього почалася паніка, — промовила Беллонда відстороненим ментатським тоном.
Одраде розгледіла цю реакцію, але ще не вибудувала асоціації. Ось у чому цінність ментата: схеми та системи, будівельні блоки. Белл відчула схему поведінки Скителі.
— Питаю себе, чи це справді сталося знову? — сказала Беллонда.
Одраде помітила це відразу. Дивно воно є з утраченими місцями. Доки Дюна була відомою обжитою планетою, існувала історична певність щодо її присутності в Галактичному Реєстрі. Можна було тицьнути в проєкцію та сказати: «Ось Дюна. Колись звалася Арракісом, потім Ракісом. Назву “Дюна” дістала через свій цілковито пустельний характер за часів Муад’Діба».
Та досить знищити це місце — і проєктована дійсність покривається нальотом міфологічної патини. Артур і його Круглий стіл. Камелот, де дощило тільки вночі. Дуже добра Погодна служба, як на ті часи!
Та тепер постає нова Дюна.
— Влада міфу, — сказала Тамелейн.
Ах, так. Там, близька до остаточної розлуки з плоттю, була чутливішою до дії міфів. Містерію і таємничість, знаряддя Міссіонарії, використовували на Дюні Муад’Діб і Тиран. Зерно засіяно. Навіть коли священники Розділеного Бога відійшли в небуття, міфи про Дюну жили й ширилися.
— Меланж, — промовила Тамелейн.
Сестри в кабінеті відразу збагнули, що вона має на увазі. У Розсіянні Бене Ґессерит можна прищепити нову ідею.
— Чому вони хочуть умертвити нас, а не полонити? Це завжди мене дивувало, — зауважила Беллонда.
Мабуть, Всечесним Матронам не потрібна жодна жива бене-ґессеритка… лише знання про прянощі. Але вони знищили Дюну. Знищили Тлейлакс. Ця думка застерігала від будь-якого протистояння з Павучою Королевою, навіть якщо Дортуйла доможеться успіху.
— Навіть заручники непотрібні? — спитала Беллонда.
Одраде бачила вираз облич своїх Сестер. Вони йшли тією ж стежкою, наче всі мислили одним мозком. Предметні уроки Всечесних Матрон, після яких мало хто лишався живим, лише зробили потенційну опозицію обережнішою. Творився закон мовчання, згідно з яким гіркі спогади ставали гіркими міфами. Всечесні Матрони були наче варвари кожного віку: кров замість заручників. Злобні удари, завдані навмання.
— Дар має рацію, — сказала Тамелейн. — Ми шукали союзників надто близько до дому.
— Футари не самі себе створили, — зауважила Шіана.
— Ті, хто їх створив, сподіваються нас контролювати, — сказала Беллонда. В її голосі виразно відчувалося звучання Першої Проєкції. — Звідси те вагання, яке Дортуйла почула у Вожатих.
Ось що це було, а вони постали перед лицем усіх небезпек ситуації. Загроза зводилася до людей (як це було завжди). Люди — сучасники. Вартісні знання здобуваєш від людей, які живуть за твого часу, та з науки, яку вони винесли з минулого. Інша Пам’ять не була єдиним носієм історії.
Одраде почувалася так, немов повернулася додому після довгої розлуки. Теперішній спосіб мислення всіх чотирьох був напрочуд близьким. Ця близькість була трансцендентною, не зводилася до місця. Домом було саме Сестринство. Не тимчасове житло, куди їх поміщено, а зв’язок.