— Що ти пропонуєш? — спитала Беллонда у своїй найкусючішій манері.
— Удаваний маневр на Гамму, а тоді удар по їхній базі на Перехресті. Для цього нам потрібно безпосереднє спостереження, з перших рук. — Він втупився в Одраде.
«Він знає!» — сяйнуло у свідомості Одраде.
— Думаєш, твої відомості про Перехрестя, коли це ще була база Гільдії, досі точні? — зажадала Беллонда.
— У них було замало часу, аби змінити те, що я зберігаю тут. — Він постукав себе пальцем по чолі, химерно пародіюючи жест Сестринства.
— Охоплення, — сказала Одраде. Беллонда гостро на неї глянула.
— Ціна!
— Втрата всього коштуватиме більше, — промовив Теґ.
— Сенсори Простороскладки мають бути невеликими, — відмітила Одраде. — Дункан налаштував би їх так, щоб викликати вибух Гольцмана при контакті?
— Вибухи були б видимими і дали б нам траєкторію. — Він відкинувся на спинку крісла і задивився на неокреслене місце на стіні позаду Одраде. Чи приймуть вони? Він не наважувався лякати їх черговим виявом свого дикого таланту. Якби Белл знала, що він може бачити не-кораблі!
— Дій! — сказала Одраде. — Ти командуєш. Користуйся цим.
В Іншій Пам’яті виразно залунало хихотіння Тарази. «Попусти йому віжки, хай діє на власний розсуд! Так я здобула свою велику репутацію!»
— Ще одне, — сказала Беллонда й глянула на Одраде. — Ти будеш його шпигункою?
— Хто ще зможе потрапити туди і передавати спостереження?
— Вони моніторитимуть кожен засіб передачі!
— Навіть повідомлення нашому спостерігачу на не-кораблі, що ми не стали жертвами зради? — спитала Одраде.
— Зашифроване послання, приховане в передачі, — пояснив Теґ. — Дункан розробив шифр. Потрібні місяці, щоб його зламати, та ми сумніваємося, чи його присутність взагалі помітять.
— Божевілля, — пробурмотіла Беллонда.
— Я зустрічався з військовим командиром Всечесних Матрон на Гамму, — зауважив Теґ. — Він не напружувався, коли йшлося про необхідні деталі. Думаю, вони надто самовпевнені.
Беллонда втупилася в нього, а башар дивився на неї невинними дитячими очима.
— Хто входить тут, покинь здоровий глузд! — сказав він.
— А зараз усі йдіть, — розпорядилася Одраде. — Маєте свою роботу, тож виконуйте її. І, Майлсе…
Він уже зсунувся з крісла, але стояв біля нього, дивлячись як завжди, коли чекав, що Мати скаже йому щось важливе.
— Ти мав на увазі безумство драматичних подій, зазвичай ще підсилених воєнними діями?
— А що ще? Ти ж не думала, що я мав на увазі ваше Сестринство!
— Інколи Дункан грає у ці ігри.
— Я не хочу, щоб ми підхопили шаленство Всечесних Матрон, — сказав Теґ. — Це заразне, знаєш.
— Вони намагалися контролювати сексуальний потяг, — промовила Одраде. — Ти завжди випускаєш з уваги цей аспект.
— Безумство втечі, — погодився він. Сперся об стіл, його підборіддя було лише трохи вище стільниці. Щось пригнало сюди цих жінок. Дункан має рацію. Вони чогось шукають і водночас від чогось тікають.
— Маєш дев’яносто стандартних днів на підготовку, — сказала вона. — Ані днем більше.
***
Іш яра аль-ахдаб хадбат-у (Горбань не бачить власного горба. — Народний вислів). Коментар Бене Ґессерит: горб можна побачити у дзеркалі, але дзеркала можуть показати всю цілісність.
Була у Бене Ґессерит слабкість, яку, Одраде знала, невдовзі розпізнає все Сестринство. Їй не давало розради те, що вона побачила її першою. «Відмова від нашого найглибшого ресурсу, коли ми найбільше його потребуємо!» Ті, хто рушив у Розсіяння, вийшли за межі людської можливості нагромаджувати досвід у контрольованій формі. «Можемо лише виділити необхідне, а необхідність — питання оцінки». Життєво важливі дані залишаються приспаними у великих і малих подіях, акумулюючись у інстинктах. І ось до чого врешті-решт доходить — вони мусять покладатися на безмовне знання!
У цій епосі слово «біженці» набуло докосмічного значення. Групки Превелебних Матерів, висланих Сестринством, мали щось спільне з давніми картинами втікачів, які відстали від більшого гурту. Пленталися забутими дорогами зі своїм жалюгідним скарбом, зав’язаним у вузол, тягли з собою старі візочки та іграшкові візки. Або ж стосами вкладалися у перекривлені вантажівки, рештки людства, вчеплені ззовні й густо набиті всередині, усі обличчя спорожнілі від розпуки чи розпалені відчаєм.
«Так ми повторюємо історію знову і знову».
Коли Одраде незадовго до ланчу входила до труби ліфта, її думки далі чіплялися Сестер-Розсіянців: політичних біженців, економічних біженців, військових біженців.
«Це твій Золотий Шлях, Тиране?»
Видіння Сестер-Розсіянців не відпускали Одраде й тоді, коли вона увійшла до Зарезервованої їдальні Централі, доступ до якої мали тільки Превелебні Матері. Вони самі себе обслуговували біля стійки.
Минуло двадцять днів, відколи вона відпустила Теґа у військовий табір. Централлю кружляли всякі чутки, особливо серед Прокторок, хоча досі не було ознак чергового голосування. Нові рішення повинні оголосити сьогодні, і це має бути щось більше за перелічення імен тих, хто супроводжуватиме її до Перехрестя.
Вона оббігла поглядом їдальню — аскетичне приміщення з жовтими стінами, низькою стелею, малими квадратними столиками, які можна було розставити рядами для більших груп. Вікна з одного боку показували садовий двір під прозорим покривалом. Карликові абрикоси, обсипані зеленими плодами, травник, лавки, столики. Коли на огороджений дворик падало сонячне проміння, Сестри їли надворі. Сьогодні сонця не було.
Проігнорувала місце біля стійки, наготоване для неї. «Пізніше, Сестри».
Пересунула крісла при зарезервованому для неї кутовому столику біля вікон. Коричневе слідокрісло Белл слабко запульсувало від цієї незвичної пертурбації. Одраде сіла спиною до кімнати, знаючи, що це буде належно витлумачено. «Залиште мене з власними думками».
Чекаючи, вдивлялася у дворик. Його оточував живопліт — екзотичні кущі з пурпуровим листям, покриті червоним цвітом, гігантськими квітами з делікатними тичинками глибокої жовтої барви.
Беллонда з’явилася першою і впала у своє слідокрісло, не коментуючи його нової позиції. Белл часто мала неакуратний вигляд: пояс незатягнутий, накидка пом’ята, на грудях крихти їжі. Однак сьогодні була охайною та чистою.
«Чого б це?»
— Там і Шіана будуть пізніше, — сказала Беллонда.
Одраде кивнула, не припиняючи вивчати цю змінену Беллонду. Вона дещо схудла? Не було змоги цілковито ізолювати Матір Настоятельку від того, що відбувалося в її сенсорному обширі турбот, але часом тиск праці відвертав її увагу від дрібних змін. А все-таки це було природним довкіллям Превелебної Матері, і негативні докази були такими ж промовистими, як позитивні. Трохи подумавши, Одраде усвідомила, що ця нова Беллонда була з ними вже кілька тижнів.
З Беллондою щось відбувалося. Кожна Превелебна Мати могла здійснювати розумний контроль над своєю вагою та фігурою. Це було питанням внутрішньої хімії — вповільнити спалювання або зробити його інтенсивнішим. Довгі роки бунтівна Беллонда афішувала огрядне тіло.
— Ти втратила у вазі, — сказала Одраде.
— Жир почав надто мене вповільнювати.
Для Белл це ніколи не було достатньою причиною, аби змінити свої звички. Вона завжди компенсувала тілесну повільність стрімкістю мислення, проєкціями і швидшим транспортом.
— Дункан справді тебе дістав, чи не так?
— Я не гіпокритка і не злочинниця!
— Думаю, час тебе послати до карної Твердині.
Ця жартівлива шпилька, що час від часу повторювалася, зазвичай дратувала Беллонду. Сьогодні її не зачепило. Та під натиском погляду Одраде сказала:
— Якщо вже мусиш знати, то це все Шіана. Ходила за мною і товкла, що мушу поправити свій вигляд і розширити коло зв’язків. Як це дратує! Та мушу робити, щоб вона замовкла.
— Чому Там і Шіана запізнюються?