— Переглядають твою останню зустріч із Дунканом. Я суворо обмежила доступ до цього запису. Годі сказати, що станеться, коли він стане загальновідомим.
— Однаково стане.
— Неодмінно. Я лише купую нам трохи часу, щоб приготуватися.
— Я не хочу це приховувати, Белл.
— Дар, що ти робиш?
— Я оголошу це на Соборі.
Беллонда була така вражена, що не промовила й слова. Лише здивовано глянула.
— Собор — це моє право, — сказала Одраде.
Беллонда відкинулася на спинку крісла і втупилася в Одраде, оцінюючи, питаючи… і все мовчки. Останній Собор Бене Ґессерит відбувся одразу після Тиранової смерті. А передостанній — саме тоді, коли Тиран перейняв владу. Від часу атаки Всечесних Матрон Собор не вважали можливим. Це відтягло б надто багато сил від розпачливої пильної праці.
Оговтавшись, Беллонда спитала:
— Ти ризикнеш покликати Сестер з наших уцілілих Твердинь?
— Ні. Їх представлятиме Дортуйла. Ти знаєш, що такий прецедент існує.
— Спершу ти звільнила Мурбеллу, а тепер ще й Собор.
— Звільнила? Мурбелла скована золотими ланцюгами. Куди вона піде без свого Дункана?
— Але ж ти дала Дункану свободу покинути корабель!
— І він його покинув?
— Думаєш, інформація про корабельний арсенал — це все, що він дістає? — спитала Беллонда.
— Я це знаю.
— Я згадала Джессіку, що повернулася спиною до ментата, який збирався її вбити.
— Ментата знерухомили його власні переконання.
— Інколи й бик пробиває рогами матадора, Дар.
— Таке буває нечасто.
— Наше виживання не має залежати від статистики!
— Згодна. Тому й скликаю Собор.
— І аколіток?
— Усіх.
— Навіть Мурбеллу? Вона має голос аколітки?
— Думаю, до того часу вона може стати Превелебною Матір’ю.
Беллонда перевела подих і мовила:
— Ти надто швидка, Дар!
— Ці часи такого вимагають.
Беллонда глянула на двері їдальні.
— Ось і Там. Пізніше, ніж я сподівалася. Цікаво, чи не виділили вони часу на консультацію з Мурбеллою?
Підійшла Тамелейн, тяжко дихаючи від поспіху. Впала у своє синє слідокрісло, зауважила його нову позицію і сказала:
— Шіана невдовзі прийде. Показує записи Мурбеллі.
Беллонда звернулася до Тамелейн.
— Вона збирається провести Мурбеллу крізь Агонію і скликати Собор.
— Я не здивована, — Тамелейн висловилася по-давньому точно. — Ситуацію із цією Всечесною Матроною слід якомога швидше з’ясувати.
До них приєдналася Шіана. Підійшла до слінгокрісла ліворуч від Одраде і сказала, сідаючи:
— Ви бачили, як Мурбелла ходить?
Це раптове питання, поставлене без вступу, захопило Одраде так, що годі було визволитися. Мурбелла ходить кораблем. Вона стежила за цим іще цього ранку. Мурбелла володіла красою, яку неможливо не помітити. Для інших бене-ґессериток, Превелебних Матерів і аколіток, вона була чимось екзотичним. Прибула у цілком дорослому віці з небезпечного Зовні. Одна з цих. А все ж тим, що притягувало погляди, були її рухи. Її гомеостаз виходив за межі норми.
Шіанине питання перенаправило думки спостерігачок. Щось у цілком прийнятній манері ходи Мурбелли вимагало нового вивчення. Що саме?
Мурбеллині рухи завжди були старанно обдумані. Щоб дійти кудись, вона відкидала все зайве. Шлях найменшого опору? Коли Одраде дивилася на Мурбеллу, її прошивало болем. Шіана, вочевидь, теж це помітила. Чи була Мурбелла однією з тих, хто завжди вибирає легшу дорогу? Одраде бачила це питання на обличчях своїх компаньйонок.
— Агонія з цим розбереться, — сказала Тамелейн.
Одраде прямо глянула на Шіану.
— Так? — Нарешті поставила це запитання.
— Можливо, вона просто не витрачає енергію марно. Але я погоджуюся з Там: Агонія.
— Чи не припускаємося ми жахливої помилки? — спитала Беллонда.
Щось у тому, як було поставлено питання, підказало Одраде, що Белл здійснила ментатський аналіз. «Вона знає, що я задумала!»
— Якщо знаєте кращий курс, відкрийте його зараз, — промовила Одраде. «Або сидіть тихо».
Запанувала тиша. Одраде по черзі глянула на кожну зі своїх компаньйонок, зупинившись на Белл.
«Допоможіть нам, усі боги, які тільки можуть існувати! А я, бувши бене-ґессериткою, надто агностик, аби молити про щось більше, ніж надія використати всі можливості. Не відкривай цього, Белл. Коли тобі відомо, що я зроблю, то ти знаєш — це слід побачити у слушний час».
Беллонда закашляла й вирвала Одраде із задуми.
— Будемо їсти чи розмовляти? На нас уже витріщаються.
— Не варто спробувати ще раз зі Скителі? — спитала Шіана.
«Це була спроба відвернути мою увагу?»
— Нічого йому не давати! — промовила Беллонда. — Тримаймо його у резерві. Нехай попітніє.
Одраде глянула на Беллонду. Та лютувала через мовчання, до якого змусило її таємне рішення Одраде. Уникала погляду Шіани. «Ревнує! Белл ревнує до Шіани!»
— Тепер у мене лише дорадчий голос, але… — озвалася Тамелейн.
— Припини це, Там! — гарикнула Одраде.
— Ми з Там розмовляли про цього гхолу, — сказала Беллонда (Дункан був «цим гхолою» щоразу, коли Беллонда мала сказати щось зневажливе). — Чому він вважав, що йому необхідно таємно розмовляти з Шіаною? — Кинула важкий погляд на Шіану.
Одраде побачила спільну підозру. «Вона не приймає пояснень. Невже відкидає емоційні нахили Дункана?»
— Мати Настоятелька пояснила це! — швидко заговорила Шіана.
— Емоції, — глузливо кинула Беллонда.
Одраде, яку здивувала ця реакція, здійняла голос:
— Придушування емоцій — це слабкість!
Тамелейн скинула кошлаті брови.
— Якщо не зігнемося, можемо зламатися, — втрутилася Шіана.
Перш ніж Беллонда встигла відповісти, Одраде сказала:
— Кригу можна розтрощити або розтопити. Крижані діви вразливі на окрему форму атаки.
— Я голодна, — зауважила Шіана.
«Миротворство?» Ніхто не сподівався такого від Мишки.
Тамелейн підвелася.
— Буябес. Нам слід поїсти риби, доки наше море не зникло. Нуль-ентропійного запасу вистачить ненадовго.
У найлагіднішому з паралельних потоків Одраде зауважила, що її компаньйонки відійшли до стійки. Звинувачення у словах Тамелейн нагадало їй другий день із Шіаною, після рішення про ліквідацію Великого Моря. Стоячи рано-вранці при Шіаниному вікні, Одраде стежила, як на пустельному тлі пролітає морський птах. Він мчав на північ — істота, цілковито недоречна у цьому довкіллі, але через це прекрасна на глибоко ностальгійний лад.
Білі крила виблискували в ранковому промінні. Чорні мазки під і перед очима. Потім, здіймаючись у повітряному потоці, склав крила, мов яструб, і зник з поля зору за дальшими будівлями. Знову з’явившись, ніс щось у дзьобі — шматок, який ковтнув на льоту.
Самотній морський птах адаптовувався.
«Ми адаптуємося. Ми справді адаптуємося».
Однак ця думка не втішала. Не заспокоювала. Радше шокувала. Одраде відчула, що її вибито з небезпечного курсу. Не лише її люба Капітула, а й весь людський Усесвіт виламувався з давніх обрисів, набираючи нових форм. Може, у цьому новому Всесвіті Шіана далі таїтиме щось від Матері Настоятельки. А вона щось таїть.
Кислий тон Беллонди знову повернув Одраде до дійсності.
— Якщо не хочеш сама себе обслужити, либонь, нам доведеться подбати про тебе. — Беллонда поставила перед Одраде миску ароматної рибної юшки, а біля неї — велику скибку часникового хліба.
Коли всі вони скуштували буябес, Беллонда відклала ложку і важким поглядом утупилася в Одраде.
— Не хочеш порадити нам «любити одна одну» чи ще якусь дурню для розслаблення?
— Дякую, що принесли мені їжу, — промовила Одраде.
Шіана ковтнула, і на її обличчі з’явилася широка усмішка.
— Смакота.
Беллонда повернулася до їжі.
— Нормально. — Але вона почула безсловесне зауваження.
Тамелейн їла статечно, переводячи погляд з Шіани на Беллонду, а потім на Одраде. Там, здається, погоджувалася з пропозицією пом’якшення емоційних обмежень. Принаймні не висловила заперечення, хоча здавалося ймовірнішим, що заперечуватимуть саме старші Сестри.