Люцілла зрозуміла натяк і схилилася над записом, затуливши його головою.
«Твій здогад правильний. Мусиш радше померти, ніж виявити це. Така ціна їхньої співпраці, знак великої довіри». Люцілла порвала записку на дрібні клаптики.
Одраде, вдавшись до ідентифікації очей та долоні, розпечатала панель у стіні позаду неї. Вийняла маленький рідуліанський кристал, вручила його Люціллі. Кристал був теплим, але Люціллу пройняло холодом. Що може бути настільки таємним? Одраде витягла захисний ковпак з-під робочого стола і повернула його перемикач.
Люцілла тремтячими руками вкинула кристал у вмістилище, натягла ковпак на голову. В її свідомості негайно з’явилися слова, промовлені вголос надзвичайно старою вимовою, спеціально оброблені для кращого розуміння.
«Люди, які привернули вашу увагу, — євреї. Багато віків тому вони ухвалили захисне рішення. Щоб уникнути постійних погромів, зникли з очей суспільності. Космічні подорожі зробили таке зникнення не лише можливим, а й привабливим. Сховалися на незліченних планетах — це було їхнє власне Розсіяння. Імовірно, існують планети, які належать їм і там живуть лише їхні люди. Це не означає, що вони закинули довговічні практики, чудово розроблені через необхідність виживання. Давня релігія повинна зберегтися, хоча й у дещо зміненій формі. Імовірно, раббі давнини не почувся б не на місці за менорою шабату єврейської оселі вашого віку. Та їхня потайливість така, що можна працювати все життя поруч із євреєм, ні про що не здогадуючись. Вони називають це “повним прикриттям”, хоча й знають, як це небезпечно».
Люцілла сприйняла це без питань. Те, що трималося в такій таємниці, вважатиме небезпечним кожен, хто запідозрить його існування. «Бо навіщо ж тримати це в таємниці, га? Скажи мені!»
Кристал далі вливав свої секрети їй у свідомість. «Поставши перед лицем загрози викриття, відповідають стандартною реакцією: “Шукаємо релігії наших коренів. Це відновлення, повернення до життя, найкращого з нашого минулого”».
Люцілла знала цю схему. Завжди існували якісь «навіжені відновленці». Це гарантовано гасило більшу частину інтересу. «Оті? Ет, чергова група відновленців».
«Ця маскувальна система, — продовжував кристал, — не спрацювала з нами. Маємо власний добре документований єврейський спадок і фонд Інших Пам’ятей, звідки знаємо причини утримання таємниці. Ми не втручалися в цю ситуацію, доки я, Мати Настоятелька, під час і після битви під Корріном (справді глибока давнина!) не побачила, що нашому Сестринству потрібна таємна спільнота, група, яка відповіла б на наші запити про допомогу».
Люцілла відчула приплив скептицизму. Запити?
Мати Настоятелька давнини передбачала скептицизм. «Інколи ми ставимо вимоги, від яких вони не можуть ухилитися. Та вони так само ставлять вимоги нам».
Люцілла відчула, що її поглинула містичність цієї підпільної спільноти. Це було більше, ніж надзвичайно таємним. Її незугарні питання в Архівах найчастіше було відкинуто. «Євреї? Хто це? О так, древня секта. Подивися сама. Нам бракує часу на марні релігійні пошуки».
Кристал ще не все сказав. «Євреїв розважає, а інколи бентежить те, що ми, в їхній інтерпретації, копіюємо їх. Наші розплідні записи з домінантною жіночою лінією для контролювання схеми схрещень сприймаються як єврейські. Євреєм можна бути лише тоді, коли твоя мати — єврейка».
Кристал дістався до висновків. «Діаспора буде збережена в пам’яті. Дотримання цієї таємниці — справа нашої найвищої честі».
Люцілла зняла з голови ковпак.
— Ти дуже добра кандидатура для виконання вкрай делікатного доручення на Лампадасі, — промовила Одраде, повертаючи кристал до схованки.
«Це минуле і, схоже, мертве. Глянь, куди завело мене “делікатне доручення” Одраде!»
Зі свого спостережного пункту в гаммійському сільському домі Люцілла зауважила, що на територію садиби в’їхала велика фура. Біля неї розгорнулася бурхлива діяльність. Працівники з усіх боків обступили фуру з контейнерами для городини. Вона відчула терпкий запах соку з порубаних стебел.
Люцілла не відступила від вікна. Господар забезпечив її місцевим одягом — довгою сукнею з грубої сірої тканини і ясно-синьою хусткою, щоб прикрити волосся пісочного кольору. Важливо було не робити нічого, що могло привернути надмірну увагу. Вона бачила, як інші жінки зупинялися, щоб оглянути працю на фермі. Її присутність тут можна було витлумачити як вияв цікавості.
Це була довга фура, силові підвіски якої напружено працювали з тягарем продукції, вже розкладеної по розділених секціях. Оператор стояв у прозорій кабіні спереду, тримаючи руки на важелі рульового управління й дивлячись перед собою. Широко розставивши ноги, він спирався об мережу похилих підпорок, а лівим стегном торкався силової плитки. Це був великий чоловік з темним обличчям, покритим глибокими зморшками, і з перетканим сивиною волоссям. Його тіло було продовженням механізму — керувало тяжким рухом. Минаючи Люціллу, він перевів погляд на неї, а тоді знову на дорогу, на широкий вантажний майданчик, окреслений довколишніми будівлями.
«Вбудований у свою машину», — подумала вона. Це дещо казало про те, як люди були пристосовані до того, що вони робили. На думку Люцілли, це мало б зменшити їхню силу. Якщо надто сильно пристосовуватися до однієї речі, інші здібності атрофуються. Ми стаємо тим, що робимо.
Зненацька вона уявила себе теж оператором якоїсь великої машини, що нічим не відрізнявся від того чоловіка з фури.
Велика машина прокотилася повз неї з подвір’я, а оператор більше на неї не глянув. Раз уже її бачив. Навіщо дивитися двічі?
Вона подумала, що її господарі мудро вибрали для неї криївку. Околиця рідко заселена, найближче сусідство — гідні довіри робітники, перехожі не надто цікаві. Тяжка праця притуплює цікавість. Коли її сюди привезли, вона зауважила характер околиці. Уже вечоріло, і люди тяжкими кроками розходилися по домівках. Густоту міського населення певної території можна оцінити, коли припиняється робота. Рано в ліжко — значить, ти у ледь заселеному регіоні. Нічна активність свідчить про те, що люди зостаються неспокійними, знервованими внутрішнім усвідомленням вібрування інших активних людей у надмірній близькості від них.
«Що довело мене до такого інтроспективного стану?»
На початку першого відступу Сестринства, до найгірших атак Всечесних Матрон, Люцілла переживала труднощі. Вона не могла впоратися з певністю, що «хтось на нас полює з наміром убити».
Погром! Так назвав це Раббі, перш ніж рушити того ранку «глянути, що зможу для тебе зробити».
Вона знала, що Раббі вибрав це слово з давньої та гіркої пам’яті, але від часу першого свого досвіду на Гамму, до цього погрому, Люцілла не почувалася настільки зв’язаною обставинами, яких не могла контролювати.
«Тоді я теж була втікачкою».
Теперішня ситуація Сестринства нагадувала те, що вони витерпіли під владою Тирана. От тільки, як стало ясно з часом, Бог-Імператор ніколи не збирався ліквідувати Бене Ґессерит, прагнув лише керувати ними. І він, звісно, керував!
«Де ж цей клятий Раббі?»
Він був великим дужим чоловіком у старомодних окулярах. Його широке обличчя побуріло від сонця. Небагато зморщок попри вік, який вона змогла визначити з його голосу та рухів. Окуляри привертали увагу до глибоко посаджених карих очей, які напрочуд пильно стежили за нею.
— Всечесні Матрони, — сказав він (саме тут, у цій верхній кімнаті з голими стінами), коли вона виклала йому своє становище. — Ей-вей! Це складно.
Люцілла очікувала такої відповіді, ба більше, бачила, що й він це знає.
— На Гамму перебуває Навігатор Гільдії, що допомагає розшукувати тебе, — промовив Раббі. — Він із Едріків, як мені казали, дуже могутній.
— У моїх жилах тече кров Сіони. Він не може мене побачити.
— Як і мене чи когось із моїх людей, з тієї ж причини. Знаєш, ми, євреї, пристосовуємося до багатьох вимог.