Обмеження свободи. Про це давно вже йшла мова. На жаль, судова реформа, що здійснюється сьогодні в Україні, також має головну ваду. Судова система фактично інкорпорується в систему виконавчої влади. Особливо це характерно на регіональному рівні, де ми маємо фактично зрощування судової системи з прокуратурою та іншими правоохоронними органами, що діють у своєрідній системі взаємодії, як єдина команда. Свого часу я використовував термін «мертвий зашморг режиму». Про що йде мова? Враховуючи, що рівень контролю і здатність втручатися в управлінську ситуацію з боку центру — Уряду, команди Президента — обмежується лише регіональним рівнем, то з якогось моменту, приблизно з 2010 року майже в кожному регіоні почали формуватися своєрідні адміністративно-силові корпорації з високим рівнем взаємодії і взаємопідтримки. В їх основі — силові структури, включаючи митницю. Причому, для цієї системи було характерно суттєве підвищення корупційної ренти, що пояснювалось тим самим іміджем влади, з яким ми з вами стикаємось і до цих пір («чого ж ви хочете, ви ж знаєте, хто прийшов?»).
Найцікавіше, що зняття цієї корупційної ренти, як правило, не було пов’язано з якимись процесами в столиці. Більше того, більшість конфліктів, які зараз виникають по осі «Уряд — регіони», особливо в питаннях корупції, нецільового використання коштів, рейдерських захоплень, як правило, невідомі для центральної керівної ланки і стають причиною внутрішніх корпоративних конфліктів. Чим загрожує цей «мертвий зашморг режиму»? В першу чергу, тим, що в очах більшості виборців дискредитація влади і падіння єдиної довіри поглиблюється саме тому, що для багатьох із них місцева влада (мова йде саме про державну владу) ототожнюється і асоціюється з поведінкою Києва, хоча насправді все набагато складніше. І, таким чином, кумулятивний ефект такого сприйняття ситуації в своєму регіоні, у своєму місті як ситуації, яка організована Києвом, звичайно перекладається на ставлення до влади в цілому і співпадає з тими стереотипами, уявами і пропагандою, яка проводиться з боку політичної опозиції влади. Тобто, виникає ефект співпадіння.
Врадіївка стала кульмінацією цього процесу, коли для багатьох селян ті події, які відбулися навколо постраждалої, були ототожнені з тим, що це і є прояв усієї системи в країні. Не випадково Врадіївка стала символом кризи системи в стосунках громадянина і держави в царині прав людини і незахищеності цих прав.
Сформовано своєрідний корпоративно-державний механізм перерозподілу доходу. Причому, що характерно для цього режиму, сам бюджет і бюджетні ресурси також стали складовою цього механізму: від тендеру до державних програм, закупівель, інвестування, національних проектів. На жаль, більшість із них стає складовою корпоративних бізнес-планів, я хочу це підкреслити. Для компаній, які є наближеними до влади, можливість роботи з державними ресурсами давно вже стала складовою їх бізнес-планів, у тому числі по розрахунку прибутку.
Україна, на жаль, залишається серед країн Європи з одним із найвищих рівнів експлуатації робочої сили, з невисокими показниками соціального захисту, з формально невисоким, але насправді надзвичайно високим рівнем безробіття (так званим латентним безробіттям, коли немає постійного місця роботи) на жаль, із таким, що зберігається, механізмом постійної зміни місця роботи і профілю, що віддзеркалюється на якості робочої сили та фактичній її дискваліфікації та маргіналізації. І, незважаючи на всі розмови про те, що у нас стабілізується галузева робота, насправді якісної і стабільної робочої сили, яка б забезпечувала роботу високотехнологічних підприємств, на сьогоднішній день на ринку фактично немає. Це пов’язано із старінням, трудовою міграцією, а також із тим, що молоде покоління, яке є трудовим ресурсом, орієнтоване на інші професії, а головне — на інший тип поведінки. У цьому сенсі типовою є поява людей, для яких життєва позиція «крутитися» є нормальною, які легко змінюють і місце, і умови роботи, — головне, за рахунок різних видів діяльності забезпечити собі певний матеріальний достаток і подальше соціальне просування.
Ми ж — старше покоління — були виховані системою, яка була орієнтована на внутрішній порядок, певні правила, зрозумілість особистої життєвої кар’єри, стабільність умов роботи, збереження профілізації роботи. Тому навряд чи ми схильні до того типу поведінки, що характерна для нового покоління, для якого немає проблеми стабільності (в нашому розумінні), для якого стабільним є вдалий вибір того профілю діяльності, який сьогодні й зараз може принести користь. А це віддзеркалюється відповідно на виборі професії і сфери діяльності. Молодій людині, якій 30 років і яка отримала, наприклад, середню спеціальну чи вищу освіту в царині економіки чи технічну професію, просто формальна стабільна робота на виробництві з високою заробітною платою вже не є задовільною. Вона легко змінює робочі місця, шукаючи собі нової долі.