Було б цікаво знати думку фахівців, які досліджують політичний процес і присутні у цій залі.
Таким чином, підходимо до того, що ж таке власне Майдан. Для мене Майдан існує не рік, не два, і не десять. Майдан як феномен почав формуватися ще в роки перебудови: від нумізматів до перших дисидентів, із прапорами на вулицях — площа в Києві була своєрідним символом комунікацій поза державою. Це був так званий «простір свободи», що був постійним вузлом комунікацій, на відміну від арт-простору — Андріївського узвозу та інших феноменів. Він був простором свободи, де люди вважали себе більш-менш вільними від позиції і правил держави. Там формувалися навіть свої форми, що виходили за межі того, що ми називаємо порядком. Майдан став своєрідним соціальним інститутом.
До 2004 року було кілька етапів його розвитку. Спочатку це був простір гласності, місце зібрань дисидентських груп, студентів, обміну неформальною літературою з комунікаціями та мікро-мітингами. У 90-ті роки саме Майдан і майданчики поряд були центром соціального протесту від студентства до шахтарів. Наприкінці 90-х це було місце, яке використовували вже, враховуючи його таке напівсакральне значення, провідні демократичні сили. У 2004 році, коли відбулися відомі події, аксіоматично саме Майдан став центром свободи і боротьби з тодішнім режимом. На іншій площі це було вже просто неможливо.
Інша справа, — і це урок 2004 року — чи став Майдан осереддям і так званим «пологовим будинком» громадянського суспільства? Я б не поспішав ототожнювати Майдан саме з цим «перинатальним центром». Тому що це був, скоріше, простір виразу цього народження, а не центр, оскільки природа і причина формування громадських структур пов’язана, звичайно, не з самим по собі Майданом. Тим не менше, 2004 рік — це був рік-маніфестація громадянського суспільства, але ще не його організації, тому що для громадянського суспільства його найважливішою характерною ознакою і рисою є можливості й здатність до самоорганізації та реалізації свого інтересу. Майдан 2004 року завершився тим, що довіра за порядок денний тодішнього активного громадянського суспільства була повністю передана політичній силі, яка перемогла. Це говорило про те, що суспільство ще незріле, що воно ще «в собі», що ототожнює свої бачення та уяви з інтересами і програмами конкретних політичних суб’єктів. Це була по суті поразка громадянського суспільства, яке на той момент ще було незрілим.
Саме це відрізняє простір свободи 2013 року від Майдану 2004-го: надзвичайно високий рівень самоорганізації, постійна боротьба за незалежність від політичного впливу і унікальний феномен — жоден із політичних лідерів, яких там було дуже багато, не зміг стати одноосібним лідером Майдану, а його програма не стала єдиною програмою для Майдану. Більше того, унікальність феномену Майдану 2013 року полягає в тому, що він перестав бути лише однією територією. Майдан став траст-територіальним феноменом. У багатьох містах, причому цього разу — і сходу, і заходу, що свідчить саме про зрілість громадянського суспільства, ми маємо своєрідні «філії» Майдану. Від Запоріжжя, Дніпропетровська — до Тернопільщини, Львова є свої майдани. Причому майдани не як територія, позначена прапорцями, а такі ж простори, що комунікують, враховуючи сучасні засоби масової інформації, безпосередньо з київським Майданом і фактично відтворюють ті ж практики незалежності від, у першу чергу, позиції влади, по-друге — від політичних суб’єктів. Вони також фіксують високий рівень самоорганізації: організації порядку, формування порядку денного, комунікації, переміщення. Головне — ми всюди спостерігаємо формування раціональної спільної позиції. Більшість майданів, які зараз з’являються в Україні як простори свободи, постійно продукують різноманітні позиції, що декларуються. І це дуже важливо, це також відрізняє ці процеси 2013 року від попередніх періодів соціальної активності.
Я думаю, що на сьогодні Майдан — це дійсно не просто територія в центрі Києва. Це своєрідний новий соціальний інститут, який поєднує унікальні ментальні українські традиції та механізми пошуку незалежності від держави, такий собі «громадянський анархізм». Тут ми маємо справу дійсно вже з інститутом громадянського суспільства, що був народжений вже в пострадянський період трансформації. Тут ми маємо елементи карнавалу, що є не просто гуляння, а своєрідний сакральний ритуал. Дуже багато ознак такого сакрального ритуалу зараз саме на майданах.