Минали дні, від Страйка не було звісток, і Робін відчувала прихований тиск з боку свого нареченого: треба вдавати, що їхнє весілля в суботу не лише компенсує той факт, що її вигнали з роботи, а й узагалі займає всі її думки. Оскільки в присутності Метью треба було зображати захоплення, Робін краще почувалася на самоті, поки він був на роботі. Щовечора — перед його поверненням — вона стирала історію пошуку на своєму ноутбуці, щоб Метью не бачив, що вона постійно шукає новини про Шеклвелльського різника, а ще — так саме часто — гуглить ім’я Страйка.
Напередодні їхнього виїзду до Мессема Метью повернувся з примірником газети «Сан», якої зазвичай не читав.
— Нащо ти це купив?
Метью завагався, й у Робін аж все скрутило всередині.
— Невже ще когось...
Але вона знала, що нікого більше не вбили: вона ж цілий день переглядала новини.
Метью розгорнув газету, догортав десь до десятої сторінки і передав їй з таким обличчям, що годі було прочитати наміри. Перед очима Робін постало її власне фото. Вона йшла, опустивши голову, вбрана у свій тренч: виходила з суду після того, як дала свідчення в гучній справі про вбивство Оуена Квайна.
До її фото долучили дві менші світлини: на одній — похмільний по вигляд Страйк, на другій — неймовірно гарна модель, чийого вбивцю вони теж спіймали разом. Під фото був такий текст:
ДЕТЕКТИВ ЗІ СПРАВИ ЛЕНДРІ ШУКАЄ НОВУ «П’ЯТНИЦЮ»
Корморан Страйк, детектив, що розкрив убивства супермоделі Лули Лендрі й письменника Оуена Квайна, розстався з красунею-асистенткою Робін Еллакотт (26 років).
Детектив розмістив у інтернеті оголошення про пошук заміни: «Якщо ви маєте досвід роботи в поліції чи у військовій поліції і прагнете...»
Було ще кілька абзаців, але Робін не стала їх читати. Натомість подивилася на підпис: автором був Домінік Калпепер, який час до часу наймав Страйка шукати матеріал для статей, а цього разу написав про нього, щоб чутка про потребу детектива в новій помічниці розійшлася якнайширше.
Робін була думала, що почуватися гірше уже не зможе, а тепер виявила, що помилялася. Її таки вигнали — і це після всього, що вона для Страйка зробила. Вона була черговою «п’ятницею», «помічницею» — не напарницею, не партнеркою, не рівнею — і от він уже шукає нову дівчину, та ще з поліційним чи армійським досвідом: щоб була дисциплінована, слухалася наказів. Робін охопив гнів; перед очима все пливло — коридор, газета, Метью, який старався зобразити співчуття. Довелося фізично стримати потяг кинутися до вітальні, де заряджався її мобільний, і набрати Страйка. Протягом останніх днів вона не раз хотіла це зробити, але тоді думала, що проситиме його — благатиме! — подумати ще раз.
Тепер — ні. Тепер Робін хотіла накричати на нього, принизити, звинуватити у звичайній невдячності, лицемірстві, безчесній поведінці...
Палючий погляд Робін зустрівся з очима Метью, і вона встигла помітити — перш ніж той узяв своє обличчя під контроль,— як Метью тішиться з того, що Страйк отак схибив. Метью — Робін це бачила — аж мріяв показати їй ту газету. Її розпач нічого не значив у порівнянні з його радістю від того, що Робін більше не зі Страйком.
Вона відвернулася і пішла до кухні, твердо вирішивши, що не кричатиме на Метью. Якщо посваряться, це буде тріумф Страйка. Робін не дозволить колишньому босу псувати їй стосунки з чоловіком, за якого вона мусить... ні, за якого вона хоче вийти заміж за якісь три дні. Перекинувши каструлю зі спагеті на друшляк, Робін оббризкалася окропом і вилаялася.
— Знов макарони? — спитав Метью.
— Так,— холодно відповіла Робін.— Це проблема?
— Боже, ні,— відповів Метью, підійшов до неї ззаду, обійняв.— Я тебе кохаю,— сказав він у її волосся.
— Я тебе теж кохаю,— механічно озвалася Робін.
У «лендровер» поклали все, що знадобиться для перебування на півночі, для весільної ночі в готелі «Свінтон Парк» і для медового місяця «в теплих краях» (більше Робін про місце призначення нічого не знала). Виїхали наступного ранку о десятій, обоє у футболках, бо було сонячно й спекотно. Сідаючи в машину, Робін згадала туманний квітневий ранок, коли вона їхала геть, а Метью гнався за нею. Тоді вона щодуху прагнула утекти — утекти до Страйка.
Робін водила набагато краще за Метью, та коли вони кудись їхали вдвох, за кермо завжди сідав він. Звертаючи на трасу М1, Метью наспівував «Я ніколи тебе не покину» Денієла Бедингфілда. То була стара пісня — того року, коли вони обоє вступили до університету.