Та ні, не подзвонила. То просто ляпас. Ота його кохає — вона йому це повсякчас казала. Коли вони тебе кохають, то навіть убивство пробачать...
Чоловік відчув якийсь лоскіт у потилиці й роззирнувся з дикою думкою: то Страйк дивиться на нього з кутка вагона. Але навколо не було нікого й близько схожого на жирного виродка, тільки якась компанія нечупар. Один з них — тип зі шрамом на обличчі й золотим зубом — таки дивився на чоловіка, та коли той звів на нього очі за окулярами, тип відвів погляд і поринув у свій телефон...
Мабуть, коли вийде з метро, дорогою до «Корсика Студіос» треба набрати Оту і сказати, що кохає її.
59
With threats of gas and rose motif.
Blue Oyster Cult, “Before the Kiss”[50]
Страйк з мобільним у руці стояв у тіні й чекав. Глибока кишеня придбаної у секонд-генді куртки — надто теплої для приємного червневого вечора — напиналася й провисала під вагою предмета, який Страйк там ховав. Його план потребував темряви, але сонце не спішило потонути за розмаїтими дахами, які було видно з його сховку. Страйк знав, що треба зосередитися на небезпечному завданні цього вечора, але його думки верталися до Робін. Вона так і не передзвонила. Страйк установив для себе крайній строк: якщо Робін не подзвонить до цього вечора, то не подзвонить уже ніколи. Завтра опівдні вона вийде за Метью у Йоркширі, і Страйк вважав, що то буде фатальна точка, з-за якої немає вороття. Якщо вони не поговорять до того, як на її пальці з’явиться обручка, то не поговорять уже ніколи. І як щось на світі мало сказати Страйку, як багато він втратив, таким нагадуванням стала обтяжлива й галаслива присутність жінки, з якою доводилося останнім часом ділити офіс, хоча жінка ця була напрочуд гарна.
На заході небо над дахами палало ясними, мов крило папуги, кольорами: червоногарячим і жовтогарячим, і навіть трохи зеленим. Над цим строкатим буйством тягнулося блідо-фіалкове море, подекуди припорошене зірками. Вже майже час іти.
Шпеник ніби почув його думки. Мобільний завібрував, і Страйк побачив повідомлення.
По пінті завтра?
Це був код, який вони погодили між собою. Якщо дійде до суду — а Страйк був певний, що дійде,— він планував не допустити Шпеника до дачі свідчень. Сьогодні вони не повинні обмінюватися підозрілими повідомленнями. «По пінті завтра?» означало «він у клубі».
Страйк опустив мобільний у кишеню і вийшов зі свого сховку. Перетнув темну парковку, що лежала під вікнами порожньої квартири Дональда Лейнга. Будівля «Ярусу» дивилася на нього згори вниз, чорна й величезна; у зубчастих вікнах жевріли останні сліди кривавого світла.
Балкони будинків на Волластон-Клоузі були обтягнуті тонкою сіткою, щоб не сідали і не залітали у вікна птахи. Страйк обійшов будинок і рушив до бічного входу, де раніше підпер двері після того, як звідти вийшла зграйка дівчаток-підлітків. Його підпору ніхто не чіпав. Люди вирішили, що комусь потрібні вільні руки, і не хотіли цю людину гнівати. В цих місцях сердитий сусіда міг бути небезпечнішим за зальотного бандита, ще й жити поруч потім доведеться.
На середині сходового прольоту Страйк скинув куртку і лишився в іншій — світловідбивній. Прикриваючи першою курткою балон з пропаном, він рушив далі й вийшов на балкон, що вів до квартири Лейнга.
З інших квартир, що виходили на балкон, лилося світло. В цей теплий літній вечір сусіди Лейнга лишили вікна відчиненими, і в ніч виливалися їхні голоси і звуки з телевізорів. Страйк тихо рушив до темної і тихої квартири в кінці балкона. Під дверима (за якими так часто спостерігав з парковки) Страйк переклав загорнутий у куртку балон на згин руки і спершу дістав з кишені пару латексних рукавичок, які надягнув, а тоді — набір різноманітних інструментів. Частина належала самому Страйкові, решту він позичив у Шпеника. Тут були скелетний ключ, два «віяла» з фігурними відмичками і купа відмичок звичайних.
Страйк заходився працювати над двома замками на Лейнгових дверях, аж тут із сусіднього вікна почувся жіночий голос з американським акцентом.
— Є закон, а є те, що правильно. Я робитиму те, що правильно.
— От чого я не можу видрюкати Джесику Альбу? — спитав обкурений чоловічий голос, і ще двоє чоловіків схвально засміялися на це.
— Ну ж бо, скотино,— видихнув Страйк, борючись із нижнім замком і стараючись не впустити захований балон.— Відчиняйся... відчиняйся...
Замок прокрутився з гучним клацанням. Страйк штовхнув двері.
Як він і очікував, тут смерділо. Страйк майже нічого не бачив, але приміщення видавалося тісним і майже без меблів. Слід запнути фіранки і тільки тоді вмикати світло. Зробивши крок ліворуч, він негайно налетів на якусь коробку. На ній стояло щось важке, і воно перекинулося на підлогу з металевим брязкотом.