Робін робила все можливе, щоб заткнути той одноосібний фонтан компліментів на адресу Корморана Страйка, але марно; під кінець матчу Метью вже тримався з нареченою дуже прохолодно. Та попри це незадоволення, він теревенив і жартував із Сарою на зворотному шляху з Вікаредж-роуд, а Том, якого Робін уважала нудним і недоумкуватим, сміявся, не помічаючи жодного підводного каміння.
Пішоходи, що й собі намагалися обійти окопи серед дороги, штовхали Робін. Нарешті вона дісталася протилежного боку вулиці й пройшла під тінню бетонного моноліту «Сентер-Пойнту». І розсердилася, пригадавши, що сказав їй Метью, коли опівночі сварка спалахнула з новою силою.
— От ніяк не можна було не говорити про нього, га? Я все чув, ви з Сарою...
— Я не починала про нього розмови, ти що — не чув? То все вона...
Але Метью почав її передражнювати — голосом, яким імітував усіх жінок, безликим і дурнуватим:
— «Ой, у нього таке гарне волосся...»
— Боже, та це вже параноя! — закричала Робін.— То Сара! І вона говорила про чортову чуприну Жака Бургера на полі, не про Корморана, а я тільки сказала...
— «Не про Корморана»,— паскудно пропищав у відповідь Метью. Звертаючи на Денмарк-стріт, Робін бісилася так само сильно, як і вісім годин тому, коли вибігла зі спальні та вляглася на дивані.
Сара Шедлок, проклята Сара Шедлок, яка вчилася з Метью в університеті й зі шкури пнулася, щоб розлучити його з Робін,— вона ж бо лишилася тоді в Йоркширі... Якби Робін мала певність, що ніколи більше не побачить Сару, то зраділа б, але Сара прийде на їхнє весілля у липні й, понад сумнів, далі паскудитиме їхній шлюб, а колись ще вигадає, як через Робін просочитися до неї в офіс — якщо, звісно, її інтерес до Страйка справжній, а не просто спосіб посіяти чвари між Робін і Метью...
«Не буду я її знайомити з Кормораном»,— зі злістю подумала Робін, підходячи до кур’єра, який чекав під дверима. В одній руці, обтягнутій рукавичкою, він тримав планшет, у другій — довгастий прямокутний пакунок.
— Це для Еллакотт? — спитала Робін, підійшовши ближче. Вона чекала на одноразові фотоапарати в картонних упаковках кольору слонової кістки — на весілля. Робочий графік став настільки нерегульованим, що простіше було замовляти все до офісу, ніж додому.
Кур’єр кивнув і простягнув їй планшет, не знімаючи мотоциклетного шолома. Робін зітхнула і взяла пакунок — той виявився
значно важчим, ніж вона очікувала; відчуття було таке, ніби всередині совається один великий предмет.
— Дякую,— сказала вона, але кур’єр мовчки відвернувся й сів на свій мотоцикл. Заходячи в будівлю, Робін почула, як він від’їжджає.
Вона рушила нагору лункими металевими сходами, що вилися навколо зламаного ліфта; підбори клацали по металу. Коли відчиняла двері, сяйнуло скло з темними обрисами літер: «К. Б. Страйк, приватний детектив».
Робін навмисно прийшла рано. Справ було дуже багато, і треба було попрацювати з паперами, перш ніж вирушити на стеження за юною російською стриптизеркою. За важкими кроками над головою Робін визначила, що Страйк ще нагорі, у своїй квартирі на поверх вище.
Робін поклала пакунок на стіл, зняла й повісила плащ на гачок біля дверей, поруч повісила сумку; ввімкнула світло, наповнила й увімкнула електрочайник, тоді потягнулася по ніж для листів на столі. Згадавши, як Метью тупо відмовився вірити, що йшлося про кучеряву гриву регбіста Жака Бурґера, а не про коротку, пружно-жорстку чуприну Страйка, Робін зі злістю вдарила лезом по коробці, розрізала її, розтягнула краї.
Всередині коробки лежала відрізана жіноча нога. Пальці на стопі було підігнуто — інакше б не влізла.
3
Half-а-hero in a hard-hearted game.
Blue Oyster Cult, "The Marshall Plan"[2]
Від вереску Робін затрусилися вікна. Вона позадкувала від столу, не зводячи очей з предмета, що безсоромно визирав з коробки. Нога була гладенька, тонка, бліда, і Робін злегка торкнулася її пальцями, коли розкривала пакунок, відчула прохолодно-гумову текстуру шкіри.
Вона тільки зуміла притишити крик, затуливши вуста обома руками, коли скляні двері розчахнулися. Це був Страйк — насуплений, височезний, у розстебнутій сорочці, з-під якої виднілися темні й волохаті, мов у горили, груди.
— Що тут за...
Страйк простежив за нажаханим поглядом Робін і побачив ногу. Робін відчула, як її грубо хапають за плече, а тоді Страйк витягнув її на сходи.
— Як її доставили?
— Кур’єром,— відповіла Робін, дозволяючи вести себе нагору.— На мотоциклі.
— Зажди тут. Я дзвоню в поліцію.