Проте юнак помилявся, коли гадав, що японські жандарми занадто довірливі люди. Повернувшись від Аюгави в свою комірчину, Володя переконався, що тут був трус. Власне кажучи, все було на місці, ніякого розгардіяшу. Але деякі дрібниці вказували па те, що хтось цікавився Володиною постіллю.
Ще перед цим Володю не залишало неприємне й настирливе почуття, що за ним весь час невідступно стежать чиїсь очі. Одного разу було навіть так, що, озирнувшись, юнак помітив у напівтемному коридорі сіру тінь, яка метнулася в найближчі. двері.
Замітка в газеті і трус збентежили Володю.
Треба було за всяку ціну прискорити втечу.
Наступного ранку юнак пішов у лабораторію. Важкий дух різноманітних речовин та розчинів наповнював повітря.
Як завжди, Володя подавав Аюгаві банки, пляшки, рушник витирати руки, сушив посуд, підігрівав розчини, вимірював температуру сумішей. Сьогодні, як ніколи, він почував себе невільником, змушеним слугувати ненависному господареві.
Увійшов Фудзіта і нахилився до Аюгави.
— О якій годині призначити дослід?
— О восьмій вечора, — буркнув професор. — Чи буде хтось з начальства?
— Дуже можливо, пане професор! — вклонився Фудзіта. — Як накажете підготувати… ну… особу, яка матиме честь скуштувати сьогодні газу?
Володя відчув, що він блідне.
«Особу? Що це означає? Людину? Живу людину? Ні, це жарт, це неможливо!..»
Коли Фудзіта вийшов, діставши розпорядження не давати «особі» води, Володя з байдужим виглядом запитав:
— Отже, сьогодні ще один дослід?
Аюгава мовчав.
— Чи дозволите мені, пане професор, бути присутнім на…
Дідуган раптом рвучко повернувся до Володі, чіпкими пальцями зірвав з свого перенісся окуляри і, трусячи ними в повітрі, крикнув:
— Ні! Не смій про це просити! Чуєш?
Потім, наче сам здивувавшися з своєї запальності, Аюгава вже тихо промовив:
— Сьогодні особливі досліди… на яких можуть бути присутні тільки професори, юначе.
Страшний здогад повільно перетворювався у певність. Володя запитав:
— Пан Фудзіта вжив такий вислів, як «особа». Це переважне стосується до людини… Отже…
Аюгава раптом знову спалахнув:
— «Особа»! Це не твоя справа, юначе! «Особа» може бути тяжким політичним злочинцем, засудженим до смерті, якому байдуже, якою смертю він…
Професор схаменувся. Він сказав занадто багато. Він пильно глянув у вічі Володі. Але той зробив байдужий вигляд, який говорив: «Ця справа дійсно мене не обходить і зовсім мене не цікавить».
Це коштувало великого зусилля — ота удавана байдужість, той зовнішній спокій. Юнак почував, як бурхливо стукає у виски важка кров, як побігли від нервового зворушення мурашки по спині, як дрібно затремтіли ноги.
Володя залишався в лабораторії ще з півгодини, а тоді попросив у професора дозволу на кілька хвилин вийти.
Юнак побіг до Лі Фуна. Треба негайно, в цю ж хвилину, довідатись, якого «політичного злочинця» поставлено його вартувати!
Володя здивовано зупинився. Залізні двері були відчинені навстіж, і Лі Фуна біля них не було.
Зненацька почув звуки глухих ударів. Розітнулись надривні зойки й стогін катованого.
Володя рвонувся вперед. Підвал освітлювала електрична лампочка. Ні, це не підвал, це була глуха земляна могила. На кам'яній підлозі лежала маленька постать людини, яку бив кулаками Лі Фун. Тут же стояв Гохан і гарчав.
— Лі Фун! Лі Фун! — несамовито гукнув Володя.
Вартовий хутко глянув на нього, і юнак побачив обличчя з косими очима, перекривлене від люті. Повільно велетень випростав спину. За мить він посміхнувся і вже без гніву штовхнув ногою в'язня.
— Лі Фун! За віщо ти його? За віщо? А коли б тебе так?
В'язень звівся на ноги. Це був маленький, худий, як тріска, японець. Він побачив Володю, і його очі заблищали.
— Урусі? Совєто урусі? — несподівано вигукнув він.
— Хагімура! — мимохіть зірвалось у Володі.
В ту ж мить юнак знаками показав, щоб Хагімура мовчав. В'язень, сам того не бажаючи, міг підвести Володю під велику небезпеку.
Лі Фун здивовано дивився то на Хагімуру, то на юнака. Потім сердито потягся однією рукою до револьвера, а другою відштовхнув Володю подалі і хряпнув дверима. Замкнув замок і ключ поклав собі в кишеню.
Володя був сам не свій. Так ось хто таємничий в'язень! Хагімура! Маленький японський солдат, який замірився на офіцера багнетом!
Військовий суд засудив Хагімуру, певно, до страти, і його надіслано до секретної хімічної лабораторії замість експериментального кроля. Засуджений навіть не знав, яка доля чекає його.