Інга зрозуміла натяк.
— Ти добре запам'ятав нашу розмову перед прощанням!
— Запам'ятав, Інго.
Вона подивилась на нього пильно-пильно.
— Скажи, що ти — той же Володя! — і наче аж зблідла.
— Ні, я вже трохи не той, Інго. Я їв пташенят, пуголовків, випивав яйця з зародками і…
— І ти вже не кролик?
— Ніколи взагалі не був таким милим звірятком. А головне — обрав собі, нарешті, професію.
— Ой-ра!
— Твердо вирішив: на той рік — у військово-морську школу. І потім — на корабель з зеленим вимпелом!
— Браво! — ляснула Інга долонею об стіл.
І зненацька засмутилася, руку поклала юнакові на плече.
— Володю! — раптом вихопилось у неї. — Я два місяці тебе не бачила!
— Інго! Два місяці? Трохи більше! Шістдесят шість діб і дві з половиною години! Яке значення має розлука при сучасних транспортних засобах?
Вони глянули одне на одного і враз обоє зайшлися веселим нестримним сміхом. Вона схопила його за рукав, потягла.
— Ходімо, мати кличе вечеряти… У нас сьогодні смажений кролик. Ти повинен з'їсти його до останку!
