Выбрать главу

Це був ранок, хоча Скарлет здавалось, що її сон тривав більше ніж один світанок. Востаннє, коли вона бачила Джуліана, його обличчя було гладеньким. Зараз на ньому з’явилась щонайменше дводенна щетина. Він виглядав навіть ще більш підлим, ніж коли вовком скалився на узбережжі.

— Ах ти ж мерзотник! — Скарлет вдарила його по обличчю.

— Ай! А це за що? — яскраво-червоний слід запалав на щоці. Колір люті та покарання. Часом їй і справді важко було тримати язик за зубами, проте вона ще ніколи нікого не била.

— Пробач, я не хотіла, — Скарлет міцно схопилась за борти, чекаючи на удар у відповідь.

Щока Джуліана спалахнула червоною люттю, щелепа затремтіла від напруги, проте він і пальцем її не торкнув.

— Не бійся. Я ніколи не б’ю жінок, — Джуліан опустив весла і подивився їй в очі. Жодного сліду від того звабливого погляду у винному льоху чи хижацького на узбережжі, спроб причарувати чи залякати. Скарлет бачила, як змило тінь його брутальної зовнішності, коли батько бив Теллу. Джуліан був так само наляканий, як і Скарлет. Слід її долоні поступово зникав зі щоки Джуліана, а з ним, здавалось, зникав і страх Скарлет. Не кожен реагував так само, як батько.

Пальці Скарлет відпустили борти, хоч руки її й досі тремтіли.

— Пробач, — знову перепросила вона, — проте тобі й Теллі не слід було...чекай, — Скарлет зупинилась. Відчуття, що вона згубила щось вкрай важливе, знову нахлинуло. І то було не «щось», а «хтось» зі світлим медовим волоссям, лукавою усмішкою та янгольським обличчям. — Де Телла?

Джуліан знову взявся за весла, цього разу забризкавши Скарлет. Крижані краплі впали на її коліна.

— Ти щось їй заподіяв, я присягаюсь...

— Заспокойся, ягідко...

— Моє ім’я Скарлет.

— Мені байдуже. Із твоєю сестрою все гаразд. Ти знайдеш її на острові, — Джуліан показав веслом напрямок їхнього кінцевого маршруту.

Скарлет вже готова була продовжити суперечку, проте усе, що вона хотіла наговорити морякові, розтануло, як масло на кінчику язика.

На горизонті виднівся острів, котрий не мав нічого спільного з Трісдою, з її чорними пісками, скелястими печерами та хирлявими чагарниками. Цей крихітний клаптик землі був розкішним та живим. Сяюча димка кружляла довкола дивовижних зелених гір. Усе було вкрито деревами, що сягали неба, мов величезні смарагди. З найвищої вершини спадав блакитний водоспад, що переливався та зливався розмаїттям кольорів, як павичеве пір’я, зникаючи у забарвлених світанком хмаринках, що танцювали навколо казкового острова.

«Остів сновидінь!» — здогадалася Скарлет.

Острів сновидінь. Про існування цього острова Скарлет довідалася лишень із квитків. Вона збагнула, до чого був прикутий її погляд. Приватного острова Легенди.

— Тобі пощастило, що проспала всю дорогу сюди. Решта вояжу була не такою мальовничою, — Джуліан мовив це так, ніби їй зробили послугу. Та попри красу острова, її гнітили думки про інший острів.

— Як далеко ми від Трісди? — поцікавилась Скарлет.

— Ми десь між Завойованими островами та Південною Імперією, — лінькувато відповів Джуліан, ніби вони просто прогулювались по пляжу біля батьківського маєтку.

Насправді так далеко від домівки вона ще ніколи не була. Очі запекли від солоних бризок.

— Скільки минуло днів після нашого зникнення?

— Сьогодні тринадцяте. Перш ніж ти знову мене вдариш, тобі варто знати, що сестра виграла вам час, інсценувавши викрадення.

Скарлет згадала безлад у її кімнаті.

— То он чому Телла влаштувала такий шарварок!

— Вона також лишила записку з вимогою викупу, — додав Джуліан. — Отже, коли повернешся, зможеш спокійно укласти шлюб із графом і щасливо з ним зажити.

Скарлет не могла не завважити кмітливість сестри. Та якщо батько довідається правду, він почорніє від люті. А надто за тиждень до весілля. В уяві з’явився образ фіолетового вогнедишного дракона, котрий огорнув її вогненними клубами розпачу.

«Можливо, цей острів вартий ризику» — вітер наче нашіптував слова, котрі нагадували про тринадцяте число, зазначене у запрошенні Легенди: «Будь-яка особа, яка прибуде пізніше вказаного терміну, не зможе взяти участь у грі та виграти головний приз цього року — бажання».

Скарлет намагалася не піддаватися спокусі, однак та малеча всередині встигла жадібно проковтнути це нове слово. Кольори виглядали яскравішими, густішими та більш насиченими. Кожен відтінок, котрий вона бачила досі, здавався менш виразним та блідим.