Хмари, що огортали острів, розсіювалися під жаром бронзового світила. Здавалося, хмари скоріше знищить полум’я, ніж вони розіллються дощем. Це змусило її згадати лист магістра Каравалу Легенди, позолочені краєчки якого наче спалахнули при денному світлі. Скарлет знала, що мусить негайно повернутися додому. Але обіцяне бажання, що його вона може здобути на приватному острові Легенди, вабило її як дорогоцінні ранкові миті, коли вона могла прокинутись і стати обличчям до суворої правди майбутнього дня, чи лежати з заплющеними очима і далі мріяти про милі нісенітниці.
Краса може бути оманливою, і підтвердженням цього був хлопець, котрий сидів навпроти неї і плавно веслував. Ніхто б і подумати не зміг, що декілька днів тому він холоднокровно викрав двох дівчат.
— Чому Телла вже на острові? — запитала Скарлет.
— Тому що одночасно на цьому човні може бути лише дві особи, — вода знову полетіла на Скарлет з весла. — Тобі слід подякувати, що я повернувся по тебе після того, як висадив її.
— По-перше, тебе я взагалі не просила мене забирати.
— Але ж ти сім років писала Легенді, чи не так?
Скарлет обдало жаром. По-перше, ті листи — особисте, і їхній зміст вона довірила лише Теллі, а по-друге, глузливий тон, яким Джуліан вимовив ім’я Легенди, нагадали Скарлет, яка ж вона дурненька. Якою, власне, і була впродовж усіх цих років. Дитина, котра вже мала б зрозуміти, що більшість казок не мають щасливого кінця.
— Нема чого соромитися, — сказав Джуліан. — Безліч панянок пишуть йому листи. Ти ж, скоріш за все, чула, що він не старіє. Подейкують, він уміє у себе закохувати.
— Нічого подібного там не було, — заперечила Скарлет. — Нічого романтичного я не писала. Я лише хотіла побачити магію.
Джуліан опустив очі, здавалось, він їй не вірить:
— Якщо це правда, чому ти більше цього не хочеш?
— Не знаю, що ще тобі понарозказувала сестра. Але гадаю, у винному льосі ти бачив, яка тому ціна. Коли я була маленькою, то дуже хотіла побачити Каравал та взяти участь у цій дивовижній грі, але зараз я лише хочу, щоб у мене з сестрою все було гаразд.
— Ти гадаєш, вона прагне чогось іншого? — Джуліан підняв весла, лишивши човен гойдатись на хвилях. — Можливо, я не знаю так добре твоєї сестри, проте не думаю, що вона хоче померти.
Скарлет стояла на своєму.
— Думаю, ти забула, що таке життя. А сестра намагається тобі нагадати, — вів далі Джуліан. — Та коли ти прагнеш лишень безпеки, я відвезу тебе назад.
Джуліан кивнув у бік далекої цятки, невеличкого риболовецького судна. Вочевидь, саме на тому судні вони дісталися острова, адже їхній човник зовсім не годився для тривалих морських мандрівок.
— Навіть якщо ти геть нікудишній мореплавець, тебе швидко знайдуть і повернуть на дорогоцінну Трісду. Або... — Джуліан зробив паузу і кивнув у напрямку острова, що потопав у білому серпанку, — якщо ти справді така хоробра, як каже твоя сестра, то дозволиш мені і далі веслувати. Тиждень ти проведеш на острові і побачиш, чи має вона рацію. Є речі вартісніші за безпеку.
Хвиля розгойдувала човник, розплескуючи бірюзову воду об його борт. Вони дрейфували до прохолодних хмар, що огортали острів. Волосся Скарлет прилипло ззаду до шиї, темні Джуліанові кучері звивалися хвилями.
— Ти не розумієш, — пояснювала Скарлет. — Коли я не повернуся на Трісду, батько мене знищить. За тиждень я маю вийти заміж на графа. Цей шлюб — шанс на інше життя. Я б хотіла долучитися до Каравалу, проте не хочу ризикувати своїм єдиним шансом на щастя.
— Занадто драматичне ставлення до речей, — Джуліанові губи сіпнулися, ніби він намагався приховати смішок. — Можливо, я помиляюсь, проте більшість шлюбів — не рай на землі.
— Я не про це, — Скарлет ненавиділа, як він перекручував кожне її слово. Джуліан занурив весло у воду так, щоб знову її забризкати.
— Припини!
— Я перестану, коли ти визначишся, куди хочеш їхати, — він облив її ще раз. Тим часом човен наближався до берега, а хмари густішали, перетворюючи відтінки зеленого на холодну блакить.
Усе довкола сповнилося досі невідомими Скарлет пахощами. Трісда завжди смерділа рибою, а тут повітря було солодким, із пікантними цитрусовими нотками. Скарлет раптом спало на думку, чи й досі вона не перебуває під впливом дурману, бо чітко знала, що мусить зробити — дістатись острова, знайти Теллу і якнайскоріше повернутися додому, — та чомусь не могла це сказати Джуліанові у вічі. Раптом вона відчула себе дев’ятирічною дівчинкою, наївною і довірливою настільки, щоби вірити, ніби лист здатен здійснити її бажання.