Скарлет оглянула вкриту хмарами поверхню води, намагаючись відшукати човен чи пліт:
— А що ми одягнемо, коли допливемо до острова?
— Гадаю, спершу нам слід допливти до нього. Тобто, я маю на увазі тебе, — Джуліан розстібав ґудзики на сорочці, розвинені м’язи вселяли впевненість, що йому не важко буде досягти берега.
За мить він пірнув, не промовивши жодного слова.
Він не обернувся. Сильні руки вправно розтинали крижану гладінь, тоді як довкола Скарлет стрімко більшало води. Поділ сукні плавав біля литок. Вона спробувала веслувати, однак від цього човен швидше занурювався У воду.
Залишалося лишень стрибати.
Повітря стрілою вилетіло з легень, наповнивши натомість їх чимось холодним та важким. Перед очами стояла білина. Усе враз побіліло. Навіть відтінки води з рожево-бірюзових завитків перетворились на страхітливі тіні крижаного білого. Скарлет випірнула на поверхню, вхопила повітря, що обпікало легені.
Вона намагалася боротись із течією з тією ж вправністю, що і Джуліан, але він мав рацію — корсет міцно стискав їй груди, а важка тканина сковувала ноги. Скарлет марно намагалася борсатися ногами. Що більше вона докладала зусиль, то більше її затягував океан. Вона ледь трималась над поверхнею. Крижана хвиля холоду паралізувала її тіло і потягла до дна. Така крижана й важка. Ноги пекли, вона щосили намагалася знову вхопити повітря. Мабуть, саме так почувався Філіп, коли його топив батько. «Ти це заслужила», — промайнуло в її голові. Здавалося, до дна її тягне не вода, а чиясь сильна рука:
нижче
нижче
нижче...
— Ти ж казала, що вмієш плавати, — Джуліан виштовхував Скарлет нагору, аж поки нарешті вона спромоглася ковтнути повітря.
— Дихай повільно, — наказав Джуліан. — Не дихай надто глибоко.
В легенях і досі пекло, проте Скарлет спромоглася вичавити з себе кілька слів:
— Ти мене покинув.
— Я ж думав, ти вмієш плавати.
— Це через сукню, — Скарлет стихла. Здавалось, сукня знову тягне її донизу.
— Ти зможеш протриматись на поверхні якусь хвилю без моєї допомоги? — Джуліан глибоко вдихнув, вільною рукою дістав ніж, і перш ніж Скарлет змогла погодитись чи заперечити, пірнув під воду.
Здавалося, минула вічність, перш ніж вона відчула Джуліанові руки на своїй талії. Потім вістря ножа торкнулося її грудей. У Скарлет перехопило подих, поки він рішуче розтинав її корсет. Рука міцно стискала талію, так само міцно, як щось стискалось у її грудях. Скарлет ще ніколи не була так близько з чоловіком. Намагалася не думати, що бачив чи відчував Джуліан, коли врешті-решт звільнив її від важкої сукні й вона зосталася в самій лише сорочці.
На обличчя Скарлет полетіли бризки — Джуліан випірнув, жадібно хапаючи повітря.
— Тепер ти можеш плисти? — ледь спромігся він спитати.
— А ти? — прохрипіла Скарлет. Їй також важко давалися слова. З’явилося таке відчуття, ніби між ними щойно щось промайнуло. Можливо, це відчула лишень вона. Скарлет була впевнена, що моряк бачив безліч дівчат у різноманітних убраннях і без них.
— Не витрачаймо сили на балачки, — Джуліан почав плисти, але цього разу залишався поруч зі Скарлет. Вона не мала певності, чи він це робить, бо хвилюється про її безпеку, чи то геть охляв, рятуючи її. Скарлет і досі відчувала, як її тягне на дно, але тепер, без важкого вбрання, вона здатна була опиратися водній стихії. Скарлет опинилась на мерехтливому білому узбережжі острова Сновидінь одночасно з Джуліаном. Зблизька поверхня виглядала ще пухкішою, ніж вона собі уявляла. Ця білина виявилася снігом. Немов чарівні кремові хмари холодного килима оповили прибережну смугу. Усе довкола виглядало недоторканим і викликало страх.
— Не відставай, — Джуліан схопив руку Скарлет, потягнувши у напрямку білих завитків пари. — Ходімо, нам потрібно рухатись далі.
— Чекай, — Скарлет ще раз оглянула білу дивовижу, що нагадувала їй блискучу поливу на торті. Достоту таку, яку вона колись бачила у вітрині кондитерської — ідеально гладеньку, без жодного сліду Телли на ньому.
— Де моя сестра?
7
розорі хмари на острові затулили сонце, скинувши димку сіро-блакитних тіней на узбережжя. Незайманий сніг під ногами набув барвінкового кольору і підморгував Скарлет іскорками, ніби то був якийсь жарт.
— Де Телла? — повторила Скарлет.
— Мабуть, я висадив її на іншій частині узбережжя, — Джуліан знову взяв Скарлет за руку, але вона її висмикнула. — Ми мусимо йти далі, інакше замерзнемо. Шукатимемо твою сестру, коли зігріємося.