Скарлет вхопила повітря, почуваючись винною. Не треба було дивитись. Поспіхом ухопила свій одяг і зосередилась на вбранні. Намагалась не додумувати, що могло з ним трапитись. Сама не хотіла, аби хтось побачив її шрами.
Зазвичай батько лишав тільки синці. Роками вона вдягалася сама без допомоги покоївки, аби ніхто їх не бачив. Можливо, зараз їй би знадобилась така допомога, але сукня, котру приготував для неї Легенда, не потребувала сторонніх рук. Вона була досить простою і зовсім не виправдовувала сподівань дівчини. Цілковита протилежність фантазіям про вбрання з Каравалу: без корсету, ліф — непривабливого бежевого відтінку, прямий крій без нижніх спідниць і турнюра.
— Тепер можна повернутись? — запитав Джуліан. — Не те щоб я того раніше не бачив.
Одразу пригадалось, як він міцно тримав її талію, поки розрізав корсет, змусивши тремтіти кожну клітинку від грудей до стегон.
— Дякую, що нагадав.
— Я не про тебе. Я навіть не роздивлявся тво...
— От і добре. Але повернутись можеш, — мовила Скарлет. — Я застібаю черевики.
Коли Скарлет підвела очі, Джуліан стояв перед нею у всій красі — Легенда явно не пошкодував для нього вбрання.
Скарлет обвела поглядом краватку кольору морської глибини і приталений бордовий жилет, в який вона вправлялась. Фрак насиченого синього кольору вдало підкреслював сильні плечі та вузьку талію. Єдина річ, що зосталась на ньому від моряка — пасок з ножем, що висів на стегнах вдало зшитих штанів.
— Ти виглядаєш... інакше, — мовила Скарлет. — Тепер ти не скидаєшся на того, хто щойно виліз з бійки.
Джуліан навіть випростався, ніби отримав од неї похвалу. І Скарлет не була впевнена, що не зробила цього. Як чоловік, котрий регулярно викликав у неї лють, міг так бездоганно виглядати? Та попри чудове вбрання, джентльменом його ще важко було назвати. І справа не лише у неголеному обличчі чи нерівних хвилях каштанового волосся. Щось було у ньому дике, і стримати його не могло жодне вбрання Легенди. Гострі риси обличчя, пронизливий погляд карих очей — цього не сховаєш під краваткою чи... кишеньковим годинником?
— Ти його поцупив? — запитала Скарлет.
— Позичив, — уточнив Джуліан, намотуючи ланцюжок на палець. — Так само, як і ти цей одяг, — він оглянув її, схвально кивнувши. — Тепер зрозуміло, чому він саме тобі надіслав квитки.
— Що це озна... — Скарлет запнулась, впіймавши своє відображення на склі дзеркального годинника. Кудись зникла бляклість, сукня набула насиченого вишневого кольору — кольору спокуси та таємниць. Витончений ряд бантиків збігав по центру приталеного ліфа з глибоким овальним вирізом, який відтінявся прикрашеним мереживом турнюром того ж кольору. Нижні плісировані спідниці були підігнані по фігурі, подоли кожної спідниці оздоблені зубцями. П’ять тонких шарів вишневого шовку, тюлю й мережива відтінював нижній поділ чорного мережива. Взуття змінилось також. Тьмяні коричневі черевики перетворитись на вишукане поєднання чорної шкіри та мережок, що ідеально пасували до сукні.
Вона провела руками по сукні аби переконатись, що це не гра світла й уяви. Можливо, сукня їй лише здавалась бруднувато-жовтою. Але десь всередині вона знала єдине пояснення — це Легенда подарував їй цю чарівну сукню.
Така магія мала б існувати лише у казках, але вбрання було справжнім. І саме тому вона не знала, що й думати. Дитина всередині неї стрибала від захвату, а доросла Скарлет почувалась у ній не надто зручно, і байдуже — чарівна то сукня чи ні. Батько ніколи б не дозволив їй вбратись у щось таке яскраве та спокусливе. І хоча батька не було поруч, Скарлет менше за все хотіла зараз привертати до себе увагу.
Вона була вродливою дівчиною, однак часто приховувала свою красу. Від матері їй дісталося густе темне волосся, яке вигідно відтіняло оливкову шкіру. Обличчя було більш довгасте, ніж у Телли, з невеличким носом та такими величезними карими очима, які, як їй здавалось, забагато видавали.
На мить їй навіть захотілося повернути непривабливу бежеву сукню. Ніхто не помічав дівчат у непоказних сукнях. А може, коли про це подумати, сукня знову зміниться. Та від цієї думки вишнева сукня Скарлет зосталась такою ж яскравою та щільно огортала всі її вигини, котрі дівчина воліла б приховати. Промайнули в голові загадкові Джуліанові слова: «Тепер зрозуміло, чому він тобі надіслав квитки». І в Скарлет раптом виникла думка, що вона щойно позбулася ролі жертви свого батька, й одразу ж перетворилась на розцяцькованого пішака на іншому ігровому полі.