— Зберігайте їх до кінця гри, — велосипедистка проїхала крізь ворота, повернувши квитки Джуліанові. Якусь мить вона зосередила свій погляд на ньому, ніби хотіла щось додати, але передумала. Перевівши погляд, вона дістала з кишені клаптикового жилета чорний сувій. — Та перш ніж я впущу вас, скажу ще ось що, — вона ще сильніше налягла педалі, розкидаючи врізнобіч молочний лапатий сніг.
— Вам ще раз це нагадають, щойно ви потрапите досередини. Магістр Легенда воліє, щоб кожен почув це двічі.
Вона прочистила горло і почала крутити педалі ще швидше.
— Вітаю! Ласкаво просимо до Каравалу! Найвеличнішої вистави на суші та на морі. Тут ви зустрінете таку кількість чудес, що їх за життя не здатна побачити жодна людина. Ви зможете сьорбати магію з горнятка чи придбати мрії в пляшках. Та перш ніж ви зануритесь у наш світ, пам’ятайте — це гра. Усе, що станеться за цими воротами, може вас налякати чи схвилювати, але нехай воно вас не обдурить. Все, що здаватиметься щирою правдою — всього лишень вистава. Це світ, зітканий із вигадок, і коли вас закрутить у вирі фантазій, будьте пильні й не відлітайте далеко. Здійснені мрії можуть бути прекрасними, але вони здатні обернутися на жахіття, коли не прокинутися.
Вона зробила паузу. Ноги швидше й швидше тиснули на педалі, спиці на колесі зникли, розтанувши у Скарлет на очах. Кована металева брама відчинилася.
— Якщо ви збираєтеся взяти участь у грі, скористайтесь цим шляхом, — звивиста стежина ліворуч од дівчини спалахнула калюжками з палаючого воску, огорнувши мерехтінням стежку. — Якщо ви прийшли сюди як спостерігачі... — вона кивнула вправо. Раптом легенький вітерець вдихнув життя у паперові ліхтарики, що відкидали гарбузово-помаранчеве світло на стежку, що вела донизу.
Джуліан нахилився до Скарлет:
— І не здумай заїкнутись, що розглядаєш можливість стати глядачем.
— Звісно ж ні, — відрубала Скарлет, та все ж якусь мить вона вагалась, перш ніж ступити крок в іншому напрямку. Поглянула на блиск свічок у пітьмі, на тіні, що ховались за темними деревами й обперезаної кущами та квітами стежкою, яка вела до гри.
«Я тут лише на один день», — нагадала вона собі.
Ніч перед Каравалом
9
ерші кроки до Каравалу Скарлет ступила в нічній пітьмі. Тим часом місяць десь тинявся в іншій частині світу. Лише кілька зірок-бунтівниць не полишили своїх постів нагорі, споглядаючи, як через ковану металеву браму Скарлет із Джуліаном вступає до царства, яке для інших людей існує лише у чудних казках.
Чорна пітьма поглинула все довкола, і тільки великий маєток уподібнився до світила. Загадкова будівля випромінювала світло — з кожного вікна линуло маслянисте сяєво, від чого здавалося, що вазонки під рамами наповнені зоряним пилом.
Кудись вивітрилися цитрусові пахощі, повітря стояло солодке й густе, значно солодше, ніж на Трісді, та чомусь Скарлет відчувала гіркий присмак.
При цьому вона й на мить не забувала про Джуліана, який важкою рукою тиснув на її плечі. Він збрехав, щоб потрапити на гру.
Тоді вона була занадто знервована, щоб сперечатися на вході, дуже хотіла потрапити досередини і знайти сестру. А нині побоювалася, чи не вляпалась часом у чергову халепу.
— І що то було? — нарешті запитала Скарлет, скинувши його руку. Дівчина на одноколіснику лишилась позаду, а до парадних дверей маєтку лишалось ще кілька метрів. Вони зупинились перед манливим світлом, що линуло від будинку. Неподалік бив водограй, жебоніння води приглушувало їхню розмову у разі, якщо хтось ще спускатиметься стежкою вниз. — Чому ти просто не розповів правду?
— Правду? — Джуліан видав глибокий звук, зовсім не схожий на його звичний смішок. — Я більш ніж певен, що їй би вона не сподобалась.
— Але ж у тебе був квиток! — вона почувалась так, неначе не зрозуміла жарту.
— Тобі здається, що та дівчина хороша і вона неодмінно мене б пустила, чи не так? — Джуліан ступив ближче. — Не забувай, про що я попереджав тебе у годинниковій крамниці: більшість людей тут не ті, за кого себе видають. Дівчина влаштувала виставу, щоб ти втратила пильність. Вона стверджує, що не хоче, щоб нас занесло надто далеко, але саме в цьому полягає гра. Легенда любить гратися, — швидко випалив Джуліан і хотів було ще щось додати, але в останню мить передумав.
— Не випадковим є вибір кожного гостя. Якщо тобі цікаво, чому я збрехав, то поясню, що твоє запрошення не призначалось для простого моряка.