Скарлет мусила знайти спосіб її зупинити. Телла, звісно, якийсь час ненавидітиме її, але Скарлет не могла допустити, щоб через Каравал її сестра втратила все. Не тоді, коли шлюб Скарлет міг урятувати їх обох, або знищити, якщо його не буде укладено.
Скарлет попрямувала за юною послушницею до сповідальні. Невеличке і кругле приміщення — там завжди було дуже тихо. Скарлет завважила тремтіння товстих свічок, з яких скрапував віск. Вони обрамляли кам’яні стіни, осяваючи вирази болю та страждання на витканих зображеннях святих. Пил та сухі квіти поширювали спертий запах. Проходячи повз дерев’яні лави, у Скарлет засвербіло в носі. У самому кінці, на вівтарі лежали папірці для запису гріхів.
До зникнення її матері сім років тому Скарлет жодного разу сюди не приходила. Вона навіть не знала, що для сповіді треба написати свої проступки на папірцях, потім віддати те священику, який їх спалить. Її мати, Палома, так само як і батько, не була віруючою. Проте після того, як Палома зникла з острова, сестер охопив відчай. Не знаючи, як зарадити лихові, вони прийшли сюди молитись про повернення матері.
Звісно ж, усі їхні благання лишились без відповіді, проте священики виявились досить послужливими. Скарлет із сестрою пересвідчились, що вони вміли зберігати таємниці.
Скарлет взяла папірець і обережно написала.
Перш ніж передати записку священику разом з щедрим дарунком, Скарлет написала адресата, проте лишила без підпису. Замість імені зобразила серце. Вона сподівалася, що цього вистачить.
4
оли Скарлет було вісім, аби тримати її подалі від узбережжя вартові попереджали про іскристий чорний пісок пляжу Дель Охос.
— Він чорний, бо то попіл кісток піратів, — казали вони. У вісім років мала нетямка їм вірила.
Принаймні рік вона не наближалась до узбережжя, тільки б не бачити того піску. Врешті-решт Філіп, старший син одного доброго батькового вартового, розкрив правду — пісок був лише піском, а кісток піратів там і близько не було. Проте брехня вже встигла прорости у голові Скарлет, як то частенько трапляється з усілякими нісенітницями, що їх розповідають дітям. І байдуже, скільки ще разів їй доводили правду, в уяві Скарлет чорний пісок пляжу Дель Охос назавжди лишиться обвугленими кістками піратів.
Рябий блакитний місяць відкидав моторошне сяйво на незвичайний пісок, поки Скарлет брела по ньому вночі. Думки роїлися навколо тієї брехні. Пісок залазив у капці, просочувався поміж пальцями. Скарлет оминала каменюки, що нагадували криві зуби, й наближалась до невеличкої чорної печери у скелях. Праворуч пляж закінчувався крутим обривом, ліворуч масивний язик розбитого причалу виступав у воду. Тієї ночі можна було відчути запах місяця, віск товстої свічки поєднувався у танці з солоними пахощами океану, насиченими та п’янкими.
Скарлет розмірковувала про таємничі квитки у кишені. Тим часом червоний місяць нагадував їй, як удень переливались надписи. Якоїсь миті вона навіть хотіла передумати, піддатись сестрі й тій крихітній частині серця, що й досі здатна була мріяти.
Якось вона вже це робила.
Філіп домовився, щоб їх провели на шхуну.
Вони встигли з Теллою лише ступити на дерев’яний трап. Дорого їм обійшовся цей вчинок. Один з вартових надто жорстоко повівся з Теллою — збив її з ніг і відтягнув непритомну до маєтку. Скарлет залишалась при свідомості, поки її тягнули з причалу. Її примусили стояти на краєчку скелястого берега. Черевики тонули у блакитній сліпучій воді, поки вона дивилась, як батько затягує Філіпа в океан. Тієї ночі мали утопити її. Це її голову батько мав би тримати під водою. Не відпускати її кінцівки доти, поки вони перестали б тріпотіти, а безсиле тіло оніміло, перетворившись на водорості, які водою винесло на узбережжя. Люди казали, що Філіп сам випадково втопився. Правду знала лише Скарлет.
— Якщо ти ще раз утнеш щось подібне, сестру чекатиме та сама доля, — попередив батько.
Скарлет ніколи про це не говорила жодній живій душі. Вона захищала сестру, прикриваючись маскою турботи. Лише Скарлет було відомо, що вони ніколи не зможуть живими покинути Трісди, за винятком чоловіка, котрий відвезе їх подалі.
Хвилі бились об берег, стираючи шум кроків, проте Скарлет їх почула.
— Ти не та сестра, котрої я чекав, — Джуліан підійшов ближче.