Невідомий. Звичайно, ви арештованої не випустили?
Пані Люба. І не подумали! Як же? Коли чим іншим не можна дати йому ради - принаймні цим можна буде зв’язати йому руки: свою сім’ю він дуже любить, хоч і розбійник.
Невідомий. Все ж таки ви на сміливий зважилися вчинок.
Пані Люба (сміється). Нас уже лякали, що він сюди крізь стіни прийде - всі його за чарівника мають, а ми вирішили, що дасть бог, те й буде... (Переміняє голос, лагідно усміхаючись.) Прошу познакомитись. (Знакомить.) Панна Рома, мого сина наречена.
Невідомий (до панни). Це ви й будете тая панна, що була Кармелюкові до рук упіймалася? Ну, як же, паненко, дуже настрахав вас той пройдисвіт? Не будете більш по бенкетах їздити? Чи як ото кажуть: вовка боятися - в ліс не ходити?
Пані Люба. Отож бачите, до всього йому, забродиголові, діло є: я грабую людей, панна Рома марнує людське добро, син із людьми поводиться негречно...
Невідомий. Оре людьми. (Добродушно.) Вигадка дотепна.
Пані Люба (інтимно). Але я кажу, хай би там як не було, але ж не можна попустити того, щоб злодій, розбійник, зарозумілий хлоп судив мене за теє...
Невідомий. Так, так... Хлопів із панами, дурень, порівняти хоче...
Пані Люба (показуючи на пана Маркела). Пан Марчевський.
Невідомий (здивовано). Голова судової комісії по справах Кармелюкових? Як ви сюди попали?
Пан Маркел (знизує плечима). Довелося. А ви мене знаєте?
Невідомий. Знаю, знаю... Кажуть, Кармелюк нахвалявся всю вашу комісію перепороти різками, а всі папери спалити?
Пан Маркел (смутно, ніяково). Що ви вдієте з таким каторжником...
Пані Люба. Мусили тікати, хто куди втрапить.
Ксьондз. Спасибі панові Стасю, що хоч він узяв нас під свою оборону.
Невідомий (до ксьондза). А ви, панотче, за віщо під гнів розбійника попали?
Ксьондз. Ми з ним вороги непримиренні спозадавна.
Невідомий. А ви б до його з святим письмом іще звернулися, словом божим усовістили. Чудодійні є слова в тому письмі святому (декламує): «Де не зайде сонце у гніві твоєму». (Переводить очі на пана Стася.)
Пан Стась (по-військовому). Поручик в одставці...
Невідомий. Знаю, знаю. Я дуже радий побачити того славного лицаря, що один поміж панством наважився не скоритися Кармелюкові. Як же - знаю...
Пані Люба. Пробачте нам, пане командире, що мусимо у цьому земеллі вітати вас. Тут у нас такий розгардіяш.
Невідомий. Не турбуйтеся, я людина не пишна та й не гостювати прийшов до вас. (Розглядає далі.)
Пані Люба. Як самі бачите, у нас все разом: і арсенал, і шпиталь, і опочивальня,- звичайне, як в облозі.
Невідомий. Так, так: у вас тут правдива фортеця. А зброї скільки? (Оглядає недбайливо зброю.)
Пан Стась. Пан командир дивується з нашої фортеці; що сказав би він, коли б побачив двір пана Яницького - отам справді фортеця: з баштами, з бійницями, з глибоченними ровами, з мурованими стінами навколо двору. День і ніч стоїть варта, караули... Та на що краще - гармату, кажуть, привіз!
Невідомий (дивується). І все - од якогось там злодія? Чого ж його справді так усі бояться?
Пан Маркел. Діється щось неймовірне: у нашому краєві, самі знаєте, досить війська, само панство озброєне напрочуд, і ось вам: одна людина...
Невідомий (дивується). Один проти всіх?..
Всі починають розповідати з захватом, один одного перебиваючи.
Пан Стась. Поліції - гибель...
Ксьондз. І поліції, і війська, і зброї - всього навіть задосить.
Пан Маркел. І ось вам, одна людина, один пробий-голова оповістив війну всьому панству, всьому краєві, підбурює людей...
Ксьондз. Глумиться над законами, над порядками...
Пан Стась. Дає накази, мов який князь, сам карає й милує - і ніякого йому немає впину.
Невідомий (розглядаючи гратоване вікно). От сибірний! От каторжний! Я чув, що він не з простих злодій. (Повертається до всіх очима, слухає, спершись спиною на стіну.)
Пан Маркел. Злодій, розбійник, але справді людина не звичайна. Можна сказати - феномен. Розумний, хитрий, дужий, як лев, неймовірний, як українець, і замітливий, як каторжник! Сміливий, удачливий, співець, поет, можна сказати... До того - красень невидимий!
Пані Люба. Якийсь винайшовся музика з кріпаків і склав йому на шану шумку мазурку. Грати її заборонили. Тепер, кажуть, як проспівають півні, незримий оркестр ночами виграє її по панських будинках. Всі його за героя, за народного оборонця мають.