– Не думаю. Я спеціально говорила тихо, щоб не заважати гравцям за столом. – Жінка сухо додала: – Власне кажучи, тут вам доведеться-таки повірити мені на слово, що тоді містер Шайтана був іще живий і розмовляв зі мною.
Суперінтендант Баттл не став нічого заперечувати і спокійно й виважено продовжив допит.
– Коли це було?
– Гадаю, на той час ми вже грали десь понад годину.
– Що ви можете сказати про решту присутніх?
– Доктор Робертс приніс мені випивку. І собі теж узяв випити, але то вже було пізніше. Майор Деспард також ходив по напої. То було десь біля 23: 15, мабуть.
– Він ходив лише раз?
– Ні, здається, двічі. Чоловіки взагалі багато разів уставали, але я не дивилася, що вони робили. Міс Мередіт вставала зі свого місця лише раз, наскільки я пам’ятаю. Вона обійшла навколо столу й зазирнула в карти свого партнера.
– Але вона не відходила далеко від столу?
– Не можу сказати точно. Може, й відходила.
Баттл кивнув головою.
– Це все досить розмито, – пробурмотів він.
– Даруйте.
Баттл ще раз, неначе фокусник, видобув довгий витончений стилет.
– Можете поглянути на це, місіс Лоррімер?
Жінка взяла зброю в руки без жодних емоцій.
– Ви коли-небудь бачили цю річ раніше?
– Ні, ніколи.
– А вона лежала на столі у вітальні.
– Я її не помітила.
– Місіс Лоррімер, ви ж розумієте, що з такою зброєю жінка може завдати удару так само легко, як і чоловік.
– Гадаю, що так, – тихенько погодилася вона.
Місіс Лоррімер нахилилася вперед і повернула цю вишукану річ поліціянту.
– А втім, – вів далі суперінтендант, – навіть для жінки це мав би бути дуже відчайдушний крок, бо ризик був надзвичайно високим.
Він зачекав із хвилю, але місіс Лоррімер продовжувала мовчати.
– Вам відомо щось про стосунки містера Шайтани з трьома іншими гостями?
Вона заперечно похитала головою.
– Абсолютно нічого.
– Чи могли б ви висловити свою думку щодо того, хто з них може бути вбивцею?
Місіс Лоррімер виструнчилася від обурення.
– Звісно, що не могла б. Я вважаю таке запитання жахливо недоречним.
Суперінтендант Баттл у цю мить скидався на присоромленого хлопчиська, якого щойно насварила бабуся.
– Вашу адресу, будь ласка, – пробурмотів він, дістаючи записник.
– Чейн-лейн, 111, Челсі.
– І номер телефону?
– Челсі 45632.
Місіс Лоррімер підвелася.
– Може, ви ще щось хотіли запитати, мсьє Пуаро? – поспіхом проговорив Баттл.
Місіс Лоррімер затихла, ледь схиливши голову набік.
– Чи сприймете ви, мадам, за доречне запитання про те, якої ви думки про ваших компаньйонів не як про потенційних убивць, а як про гравців у бридж?
Жінка відповіла холодним тоном:
– Я не маю нічого проти такого запитання. Якщо воно взагалі якось стосується суті справи… Бо я не зовсім розумію, як це може допомогти.
– Це вже мій клопіт. Тож що ви можете сказати, мадам?
Місіс Лоррімер, чий голос нагадував тепер голос дорослої людини, яка терпляче намагається пояснити щось нетямущій дитині, почала ділитися своїми враженнями про гравців:
– Майор Деспард – хороший, умілий гравець. Доктор Робертс оголошує занадто великі взятки, але грає відмінно. Міс Мередіт теж непогано грає, але занадто обережно. Щось іще?
Тепер уже Пуаро, неначе фокусник, раптом видобув звідкись чотири зім’яті листочки, на яких гравці вели підрахунок балів.
– Тут у мене рахунки гри, мадам. Чи є серед них той, який вели ви?
Вона оглянула папірці.
– Ось тут бачу свій почерк. Це рахунок четвертого робера.
– А ось цей листок?
– Гадаю, то майора Деспарда. Він любить викреслювати передні цифри, коли записує нові.
– А цей?
– Це міс Мередіт. Перший робер.
– Отже, цей незавершений належить докторові Робертсу?
– Так.
– Дякую, мадам, гадаю, це все.
Місіс Лоррімер повернулася до місіс Олівер і сказала:
– Добраніч, місіс Олівер. І вам добраніч, полковнику Рейс.
Опісля, потиснувши руки всім чотирьом, жінка вийшла.
Розділ шостий. Третій убивця?
– Не сильно вона нам прояснила ситуацію, – прокоментував Баттл. – Ще й мене на місце поставила. То жіночка старого гарту, з тих, що дбають за інших людей. Але зарозуміла, як сам чорт! Не вірю, що вона могла б убити Шайтану, але хтозна! Рішучості їй точно не бракує. А що це ви, мсьє Пуаро, про ті рахунки вирішили запитати?
Пуаро розклав їх на столі.
– Бо вони нам багато чого можуть розповісти. Хіба ви не бачите? Що нам потрібно у нашій справі? Розгадати характер. І то не один характер, а цілі чотири. І ось що нам зможе тут допомогти – ці поспіхом накидані цифри. Тут у нас перший робер – зовсім коротенький, нічого цікавого. Невеличкі акуратні циферки, все ретельно додано і віднято. Це у нас підрахунок міс Мередіт. Вона грала з місіс Лоррімер. У них були хороші карти, і вони виграли.