Дівчина помовчала з хвилю, а тоді сказала:
– Чесно… я чесно не пам’ятаю.
– Ну добре, тоді не будемо відкидати такої можливості. Чи відомо вам щось про трьох інших гостей?
Вона похитала головою.
– Я ніколи раніше не бачила нікого з них.
– А що ви думаєте про них? Хто міг би бути вбивцею?
– Я не можу в це повірити. Просто не можу повірити. Це точно не міг бути майор Деспард. Та й лікар теж не міг цього зробити. Зрештою, лікарі можуть придумати набагато простіші способи когось убити. За допомогою якихось ліків чи ще чогось такого.
– Отже, ви вважаєте, це могла бути місіс Лоррімер.
– О ні, ні. Я так зовсім не вважаю. Я впевнена, що вона цього ніколи не зробила б. Вона така мила, і з нею було так приємно грати в бридж. Місіс Лоррімер грає пречудово, а втім, біля неї якось спокійно, і вона ніколи не вказує іншим на їхні помилки.
– Проте ви назвали її насамкінець, – продовжив Баттл.
– Тільки тому, що такий метод убивства здається мені радше жіночим.
Суперінтендант укотре провернув свій фокус зі знаряддям убивства, від чого Енн Мередіт аж відсахнулася назад.
– Боже, який жах. Я маю його взяти?
– Якщо не важко.
Він спостерігав за дівчиною, коли та боязко взяла стилет у руки, а на її обличчі з’явився вираз відрази.
– І от цією крихітною річчю… цією малюсінькою…
– Яка проходить тілом, як ніж маслом, – додав Баттл, смакуючи кожне слово. – Навіть дитина справилася б із цим.
– Тобто… – Дівчина втупила в нього свої широчезні перелякані очі. – Тобто ви хочете сказати, що це могла зробити я? Але я цього не робила! Навіщо мені його вбивати?
– Це питання, з яким ми хотіли б розібратися, – відповів поліціянт. – Який мотив? Чому комусь потрібно було вбивати Шайтану? Звісно, він був колоритним персонажем, але, наскільки я можу судити, ні для кого не був небезпечним.
Міс Мередіт раптом затамувала дух. Чи суперінтендантові це лише здалося?
– Він же не був якимось шантажистом абощо? – вів далі Баттл. – Та й ви, міс Мередіт, не скидаєтеся на дівчину, яка має якісь темні секрети.
Вперше за всю розмову вона всміхнулася, заспокоєна доброзичливістю цього чоловіка.
– Це правда, я не маю жодних секретів.
– Тоді, міс Мередіт, вам не варто ні про що переживати. Гадаю, ми ще зайдемо до вас, щоб поставити кілька запитань, але то будуть просто формальності.
Він підвівся.
– Тепер можете йти. Мій констебль посадить вас у таксі. А ви себе не мучте й ні про що не турбуйтеся. Випийте кілька таблеток аспірину.
Суперінтендант провів її до дверей. Коли повернувся, полковник Рейс звернувся до нього тихим голосом з усмішкою на вустах:
– Ну ви, Баттле, і артист! Увійшли в роль люблячого батька просто блискуче.
– Не бачу сенсу витрачати час на дівчину, полковнику Рейс. Бо бідолашне дитя або до смерті налякане – в такому разі це було б жорстоко щодо неї, а я не жорстока людина і ніколи жорстоким не був; або ж вона першокласна акторка – тоді ми нічогісінько з неї не видобули б, навіть просидівши тут пів ночі.
Місіс Олівер зітхнула і провела рукою вверх по гривці, аж та стала вертикально, від чого жінка почала скидатися на п’яничку.
– А знаєте, – озвалася вона, – тепер мені здається, що це справа рук цього дівчиська! Добре, що все це відбувається не в книжці, бо читачі не люблять, коли вбивцями виявляються молоді та красиві дівчата. І все-таки я вважаю, що це зробила вона. А ви як думаєте, мсьє Пуаро?
– А я щойно зробив відкриття.
– Знову щось пов’язане з підрахунком балів?
– Саме так. Міс Енн Мередіт перевертає свій листок, розкреслює його й відтак використовує зворотній бік.
– І що це означає?
– Це означає, що їй знайома бідність або ж що вона дуже економна від природи.
– Але її вбрання доволі дороге, – зауважила місіс Олівер.
– Закличте майора Деспарда, – сказав суперінтендант Баттл.
Розділ сьомий. Четвертий убивця?
Деспард увійшов у кімнату швидким енергійним кроком, який нагадав Пуаро щось чи когось.
– Даруйте, що змусили чекати вас так довго, майоре Деспард, – сказав Баттл. – Але я хотів перш за все дозволити дамам якнайшвидше покінчити з цим.
– Не треба вибачень. Я все розумію.
Він сів і звів запитальний погляд на поліціянта.
– Отже, як добре ви знали містера Шайтану? – почав суперінтендант.
– Ми зустрічалися з ним двічі, – рішуче відповів Деспард.
– Лише двічі?
– Саме так.
– За яких обставин це було?