– Мені підійде будь-який, – відповів Пуаро, вклонившись при цих словах.
– Гаразд… Тоді як щодо п’ятниці? Це у нас буде п’ятниця 18-го числа. Я собі зараз же внесу це в записник. Знали б ви, в якому я захваті від цієї ідеї.
– Не можу сказати те саме зі свого боку, – неспішно промовив Пуаро. – Не подумайте, що я невдячний за ваше люб’язне запрошення. Ні, це зовсім не так…
Шайтана перебив його:
– Проте це все шокує вашу тонку буржуазну натуру? Мій дорогий друже, ви повинні позбавитися обмежень, нав’язаних поліційною ментальністю.
Детектив повільно протягнув:
– Не буду заперечувати, що моє ставлення до вбивств цілковито буржуазне.
– Але, друже мій, чому ж так? Коли це якась дурнувата, абияк виконана різанина рівня м’ясника, то тут я мушу з вами погодитися. Проте вбивство може бути і справжнім мистецтвом! Убивця може бути митцем.
– Так-так, беззаперечно.
– То що ви скажете в такому разі? – запитав містер Шайтана.
– Що навіть у такому разі він однаково залишається вбивцею!
– Але ж, мій любий мсьє Пуаро, коли хтось робить свою роботу надзвичайно добре, то це виправдовує його! Ви хочете діяти вкрай нудним і нецікавим способом: повиловлювати всіх убивць, натягнути на кожного кайданки, а потім із самого ранечку перевішати їх усіх одним махом. Я ж вважаю, що по-справжньому успішний убивця має отримувати пенсію від держави й нескінченні запрошення на вечері від людей!
Бельгієць знизав плечима.
– Я не такий уже й байдужий до мистецтва злочину, як ви собі гадаєте. Я можу захоплюватися ідеальним убивством так само, як я можу захоплюватися тигром – цим розкішним золотаво-смугастим звіром. Але я волію захоплюватися ним із-поза меж його клітки. Я не стану заходити всередину. Хіба що цього вимагатиме мій обов’язок. А все тому, містере Шайтана, що тигр може накинутися…
Містер Шайтана розсміявся.
– Зрозуміло. Ну а вбивця?
– А вбивця може вбити, – відповів Пуаро серйозним тоном.
– Мій найдорожчий друже, ви страшенний панікер! То ви не прийдете ознайомитися з моєю колекцією… тигрів?
– Навпаки, я захоплений цією ідеєю.
– Як це сміливо з вашого боку!
– Ви мене не зовсім правильно розумієте, містере Шайтана. Мої слова – це певною мірою попередження. Ви хотіли, щоб я визнав вашу ідею щодо колекціонування вбивць цікавою. Я ж відповів, що радше використав би інше слово для цього. Я назвав би її небезпечною. Гадаю, містере Шайтана, ваше гобі можна назвати доволі небезпечним!
Його співрозмовник зайшовся мефістофелівським сміхом. Тоді він сказав:
– То я можу чекати на вас 18-го числа?
Пуаро легенько вклонився.
– Ви можете чекати на мене 18-го числа. Mille remerciements[6].
– Влаштуємо невеличкий прийом, – замислено протягнув Шайтана. – Не забудьте. Чекаю о восьмій вечора.
А тоді він пішов геть. Детектив постояв хвилину-дві, проводячи чоловіка поглядом.
Він повільно й замислено похитав головою.
Розділ другий. Вечеря у містера Шайтани
Двері квартири містера Шайтани безшумно відчинилися. На порозі з’явився сивочолий дворецький і впустив Пуаро всередину. Потім так само абсолютно безшумно зачинив двері і вправно допоміг гостеві зняти пальто й капелюха.
Він пробурмотів тихим невиразним голосом:
– Як вас відрекомендувати?
– Мсьє Еркюль Пуаро.
Приглушений гул розмови вихором увірвався в коридор, коли дворецький прочинив двері й оголосив:
– Мсьє Еркюль Пуаро.
Зі склянкою хересу в руці містер Шайтана вийшов назустріч гостеві. Господар, як завжди, був бездоганно вбраний. Сьогодні він як ніколи сильно скидався на живе втілення Мефістофеля, а глузливий вигин брів здався ще підкресленішим, ніж зазвичай.
– Дозвольте мені відрекомендувати вам… Чи знайомі ви з місіс Олівер?
Шайтана – цей справжній шанувальник видовищ – отримав неабияке задоволення від здивування, що промайнуло обличчям Пуаро.
Місіс Аріадна Олівер була надзвичайно відома як одна з провідних авторок детективних та інших гостросюжетних творів. Її перу також належали такі популярні (хоч і нашпиговані помилками) статті, як «Злочинні схильності», «Видатні Crimes Passionnels[7]», «Вбивство заради кохання та вбивство заради вигоди: порівняння». До того ж вона була затятою феміністкою, і коли вся преса обговорювала якесь резонансне вбивство, то в місіс Олівер неодмінно брали інтерв’ю, а вона зазначала, що «от якби Скотленд-Ярдом керувала жінка!». Вона була ревною поборницею жіночої інтуїції.