– Не думайте, що ми дозволимо вам одноосібно заволодіти всією увагою єдиної вродливої дівчини на весь вечір. Знаю я вас, французів, ви часу не гаєте, еге ж?
– От тільки я бельгієць, – відрубав той.
– Гадаю, що коли йдеться про жінок, то тут немає значення, друже мій, – весело промовив лікар.
Тоді, відкинувши жарти й прийнявши професійний тон, він завів розмову з полковником Рейсом, що сидів по його іншу руку, про найновіші методи лікування сонної хвороби.
Місіс Лоррімер розвернулася до Пуаро й завела розмову про нещодавно поставлені п’єси. Її судження були слушними, а закиди виправданими. Невдовзі вони перейшли до книжок, а потім і до світової політики. Пуаро відзначив про себе, що ця жінка була добре обізнаною в різних царинах і дуже розумною загалом.
На протилежному боці столу місіс Олівер запитувала майора Деспарда, чи знає він про якісь рідкісні, невідомі широкому загалу отрути.
– Що ж, ну є, наприклад, кураре.
– Мій любий друже, та це ж vieux jeu[10]! Таке вже сотні разів траплялося. Я ж кажу про щось абсолютно нове!
Майор Деспард сухо відповів:
– Дикі племена доволі традиціоналістичні в цьому плані. Вони надають перевагу старим перевіреним методам, які успадкували від діда-прадіда.
– Як нецікаво, – запротестувала місіс Олівер. – Я ж, навпаки, вважала, що вони повсякчас експериментують з різноманітними травами й іншими речами. Тут ціле неоране поле для дослідників, як на мене. Вони могли б просто прийти додому й прикінчити всіх своїх багатеньких старих дядьків за допомогою якогось нового препарату, про який ще ніхто не чув.
– Таке треба шукати не серед диких племен, а, навпаки, всередині цивілізації, – відповів Деспард. – У сучасних лабораторіях, наприклад. У культурах абсолютно безневинних на позір мікробів, які, втім, можуть викликати страшні хвороби.
– Моїй аудиторії таке не зайде, – заперечила письменниця. – Та й до того ж усі ці назви такі схожі між собою – стафілококи, стрептококи і ще бозна-що – моя секретарка неодмінно щось наплутає, вже не кажучи про те, що це зовсім не цікаво. Чи не так? А ви що про це думаєте, суперінтенданте Баттл?
– У реальному житті ніхто не переймається питанням делікатності методів, місіс Олівер, – відповів поліціянт. – Люди зазвичай обирають миш’як, бо він надійний і його легко дістати.
– Дурниці, – сказала вона. – Просто річ у тім, що в Скотленд-Ярді ви маєте цілу купу злочинів, які ніяк не розкриєте. А от якби у вас працювала жінка…
– Власне кажучи, ми маємо…
– Так-так, ці жахливі жінки-поліціянтки у сміховинних капелюхах, які тільки те й роблять, що чіпляються до людей у парках! Я ж говорю про жінок на керівних посадах. Жінки тямлять у злочинах.
– Так, зазвичай із них виходять дуже успішні злочинниці, – зауважив Баттл. – Вони вміють зберігати холодний розум. Просто неймовірно, як вони можуть вести свою гру, навіть оком не змигнувши.
Містер Шайтана тихо засміявся.
– Жіноча зброя – це отрута, – озвався він. – Гадаю, є багато жінок, які звели когось зі світу за допомогою отрути, однак про них ніхто так і не дізнався.
– Звісно, що є, – весело промовила місіс Олівер, накладаючи собі в тарілку побільше мусу з фуа-гра.
– Лікарі теж мають безліч можливостей для цього, – продовжив містер Шайтана замислено.
– Я з вами не погоджуюся, – вигукнув доктор Робертс. – Коли ми й отруюємо своїх пацієнтів, то хіба з чистої випадковості. – Він зайшовся щирим сміхом.
– Але якби я хотів скоїти злочин… – повів далі містер Шайтана.
Він замовк, і щось у тиші, що запала опісля, прикувало увагу всіх присутніх.
Усі обличчя були повернені до нього.
– Я намагався б зробити все максимально просто. Зрештою, бувають же ж нещасні випадки – хтось когось ненавмисно підстрелив – чи навіть якісь побутові інциденти.
Він знизав плечима й підняв келих.
– Але хто я такий, щоб про щось розповідати, коли за столом зібралося стільки справжніх експертів…
Він підніс келих до уст. Полум’я свічки відкинуло червону винну тінь на його обличчя з напомадженими вусами, маленькою борідкою та химерними бровами…
На якусь мить запала цілковита тиша.
Тоді озвалася місіс Олівер:
– А зараз за двадцять чи двадцять по? Янгол пролетів… А в мене ноги не схрещені, то, мабуть, це чорний янгол![11]
Розділ третій. Гра в бридж
Коли всі повернулися до вітальні, там на них уже чекав стіл для бриджу. Гостям подали каву.
– Хто грає в бридж? – запитав містер Шайтана. – Знаю, що місіс Лоррімер грає. І доктор Робертс. А ви граєте, міс Мередіт?
11
Забобон, згідно з яким, коли якась важлива розмова несподівано переривається, на годиннику має бути «двадцять по». Також вважається, що в цю мить над присутніми пролітає янгол. Несхрещені ноги – передвісники біди, тому і янгол чорного кольору.