Выбрать главу

Вултон з приємністю приглушено реготнув, відкусив половину тоста і ще раз шурхнув газетою.

Френсиса Уркгарта оцінити важче. Як найменш досвідчений і відомий з трьох, він, тим не менш, дуже добре показав себе у першому раунді голосування. Його успіх можуть пояснити три причини. По-перше, як головний організатор, він знає партію надзвичайно добре. Оскільки за його обрання відповідають його колеги по партії, а не електорат у цілому, його непублічність є меншим недоліком, аніж багато хто міг припускати.

По-друге, він проводить свою кампанію з відчуттям власної гідності, що лишає його осторонь словесних боїв і невдач інших претендентів. Те, що відомо про його політику, наводить на думку, що він міцно дотримується традиційної лінії, можливо, є кимсь на кшталт патриція і прихильника авторитаризму, зате не конфліктує з жодним крилом партії.

По-третє, можливо, його найбільшим активом є те, що він відрізняється від обох своїх суперників. Чимало парламентарів у першому раунді підтримали саме його, а не віддали свій голос одному з більш спірних кандидатів.

Він — очевидний вибір для тих, хто воліє сидіти на двох стільцях. Але це, зрештою, може зруйнувати його кампанію. Оскільки потреба в чіткому рішенні наростає, Уркгарт як кандидат може постраждати найбільше.

Тож вибір очевидний. Ті, хто бажає продемонструвати свою громадянську свідомість, підтримають Семюела. Ті, хто жадає політики крові та грому, підтримають Вултона.

Ті, хто не може визначитися, вбачають явний вибір в Уркгарті. Та хай як вони вирішать, вони невідворотно заслужать на те, що отримають.

Вултон гигикнув, прикінчивши останній тост, аж тут прийшла його дружина з повними руками ранкової кореспонденції, щоб приєднатися до нього.

— Що там пишуть? — спитала вона, кивнувши на газети.

— Що я — Меті Тетчер без цицьок,— сказав він.— В теплі і в, бляха, добрі.

Вона підлила чаю йому в чашку і, зітхнувши, сіла розбирати стос пошти. Вона довела цей процес до рівня мистецтва, її електронний редактор був ретельно запрограмований на серію стандартних відповідей, які одним помахом рук по клавіатурі робили відповідь персональною. Тоді відповідь підписували за допомогою маленької машини для автографів, яку Вултон привіз зі Штатів. І хоча більшість листів була від звичної купки незадоволених, лобістів, професійних скигліїв і прибацаних, які постійно скаржаться, на всі листи відповідали. Дружина не ризикувала втратити бодай один голос для свого чоловіка, не спромігшись надати бодай якусь відповідь, навіть коли йшлося про найобразливіші з них.

Вона лишила коричневий конверт з підкладкою насамкінець. Його доставили кур’єром, і він був міцно скріплений; їй довелося помучитися, щоб відкрити його, в процесі ризикуючи своїм манікюром. Коли вона витягла останню чіпку скріпку, на коліна їй випала касета. У конверті більше нічого не було — ні листа, ні супровідної записки, ні наліпки на касеті, щоб позначити, звідки вона чи що на ній.

— Дурні. Як, на Бога, ми, по-їхньому, відповімо на це?

— Може, це запис промови з минулих вихідних чи касета з останнім інтерв’ю,— неуважно кинув Вултон, не потурбувавшись визирнути з-за газети.— Принеси-но нам ще чаю, голубонько, і прокрутимо касету,— він махнув на стереопрогравач.

Дружина, як завше старанна, зробила, як він просить. Вултон посьорбував чай, його увага була прикута до редакційної статті «Сану», коли спалахнула червона лампочка, а шкала відтворення магнітофону засвідчила, що зараз буде звук. Почулася серія низьких шумів і потріскувань, було ясно, що це не професійний запис.

— Може, підкрути ту кляту штукенцію, люба,— проінструктував Вултон,— хай-но лис почує курочку.

Кімнату сповнив дівочий сміх. За кілька хвильок почулося її низьке, глибоке дихання. Цей звук загіпнотизував Вултонів, пришпиливши їх до місця. Чай більше не сьорбали і газету не гортали, поки протягом кількох хвилин з динаміка долинало безліч звуків: важке дихання, приглушені прокляття, рипіння матраца, щасливе мугикання, ритмічні удари узголів’я об стіну. Запис лишав мало місця для уяви. Жіночі стогони стали коротші та пронизливіші, уривалися тільки, щоб вдихнути повітря, а тоді сягали ще більшої висоти.