Потім, з подвійним зойком кульмінації, все скінчилося. Жіноче гиготіння змішалося з глибоким басовим пихтінням її приятеля.
— Боже, це було збіса чудово,— зітхнув чоловік.
— Непогано як на старенького.
— Саме це приходить з віком. Витривалість!
— То, може, повторимо?
— Тільки якщо ти не побудиш увесь цей сраний Борнмут,— прозвучав ланкаширський акцент, який ні з чим не сплутати.
Ані Вултон, ані його дружина не ворухнулися, відколи почався запис, та зараз вона повільно перетнула кімнату і вимкнула стерео. Легенька сльоза скотилася їй на щоку, коли вона розвернулася, щоб поглянути на чоловіка. Він не зміг відповісти їй поглядом.
— Що я можу сказати? Мені прикро, люба,— прошепотів він.— Не брехатиму і не казатиму, що це фальшивка. Та мені шкода, справді. Я ніколи не хотів скривдити тебе.
Дружина не відповіла. Смуток на її обличчі вразив його набагато глибше, аніж могло би гнівне слово.
— Що ти хочеш, щоб я зробив? — м’яко спитав він.
Вона обернулася до нього, її лице було залите болем. Їй довелося глибоко уп’ясти нігті в долоню, щоб тримати себе в руках.
— Патрику, за останні двадцять три роки я часто заплющувала очі, і я не настільки дурна, щоб думати, що це був єдиний раз. Ти міг би бодай мати пристойність тримати це подалі від мене і переконуватися, що воно не потрапить мені на очі.
Він повісив голову. Дружина дала своїй люті затопити його, перш ніж провадила.
— Та одного моя гордість не потерпить — це що якась там лярва буде руйнувати мій шлюб і робити з мене дурепу. Я цього не подарую. Дізнайся, чого хоче та мала сучка-шантажистка, відкупися від неї чи звернися до поліції, якщо треба. Але позбудься її. І позбудься цього! — вона пошпурила в нього касету; та відскочила від його грудей.— Цьому не місце в моєму домі. Як і тобі, якщо мені ще раз доведеться почути ту мерзоту!
Він поглянув на неї зі сльозами на очах.
— Я все владнаю. Обіцяю. Ти більше про це не почуєш.
Розділ сорок третій
Любов досягає серця чоловіка. Страх же, на противагу, добирається до його згідливіших куточків.
Пенні кинула неприязний погляд на суцільно сталеве небо і, горнучись у вовну, обережно виступила на тротуар з багатоповерхівки у Ерлз-корті, де вона мешкала. Метеорологи вже кілька днів говорили про можливе раптове похолодання, й ось воно прийшло з наміром не зупинятися. Пробираючись через замерзлі калюжі, Пенні пошкодувала, що вирішила взути каблуки, а не чобітки. Вона рухалася повільно по краю тротуару, хукаючи собі на пальці, коли відчинилися дверцята машини, блокуючи їй шлях.
Вона нахилилася, щоб сказати водієві, щоб той був, бляха, обачніший, коли за кермом уздріла Вултона. Вона осяяла його посмішкою, та він не повернув того тепла. Він дивився просто себе, не на неї, поки вона, скоряючись його уривчастим інструкціям, ковзнула на пасажирське сидіння.
— Чого ти хочеш? — запитав він жорстким, ніби саме ранкове повітря, голосом.
— А що ти пропонуєш?
Вона посміхнулася, та невпевненість уже почала закрадатися, коли вона побачила його очі. Вони були безжалісні.
Коли він заговорив, його тонкі губи скривилися у вищирі.
— І тобі треба було піти й надіслати ту касету мені додому? Це було до біса жорстоко. Моя дружина все чула. А ще це було надзвичайно тупо, бо зараз вона про це вже знає, тож ти не зможеш шантажувати мене. Жодна радіостанція чи газета не візьме цього. Потенційне відшкодування моральних збитків розлякає всіх, тож тобі з цього не буде багато користі.
Це була неправда. Запис міг досі завдати йому колосальної шкоди, якщо потрапить не в ті руки, та Вултон сподівався, що вона занадто тупа, щоб зрозуміти це. Здавалося, його блеф подіяв, коли він побачив, як її обличчя сповнилося тривогою.
— Патрику, про що ти, на бога, говориш?
— Та клята касета, яку ти мені надіслала, лахудра ти дурна. І не випендрюйся тут мені!
— Я... я не надсилала ніякої касети. Я гадки не маю, про що ти кажеш.
Несподівана образа шокувала її почуття, і Пенні почала ридати і задихатися. Вултон оскаженіло схопив її за руку, і полилися сльози вже справжнього болю.