Він повернувся до будинку, налив собі велику порцію віскі, проковтнув його майже так само жадібно, як і О’Ніл, і лише тоді розслабився.
Все було зроблено.
Розділ сорок п’ятий
Це той старий мудрий плавець штормових морів, Френкі Дрейк, якось зауважив, що крила нагоди вкриті пір’ям смерті. Бажано смерті когось іншого.
О’Ніл проспав уже три години, коли його збудили, несамовито трусячи за плече. Він повільно сфокусував погляд і побачив Уркгарта, який схилився над ним, наказуючи йому прокинутися.
— Роджере, плани дещо змінилися. Мені щойно подзвонили з ВВС, питали, чи можна прислати сюди знімальну групу, щоб зробити деякі зйомки для їхнього репортажу у вівторок. Вочевидь, Семюел уже згодився, тож я не мав іншого вибору, окрім як сказати «так». Вони пробудуть тут деякий час. А нам би цього не хотілося. Якщо вас тут побачать, то почнуться усілякі плітки щодо того, як штаб партії втручається у виборчу гонку. Краще уникнути непорозуміння. Даруйте, але, гадаю, вам краще їхати просто зараз.
О’Ніл досі намагався увімкнути у своєму язику другу передачу, коли Уркгарт влив у нього кави, ще раз пояснюючи, як прикро йому за вихідні та як він радіє, що вони прояснили усі непорозуміння.
— Запам’ятайте, Роджере. Лицарство на Трійцю, а наступного тижня ми можемо обговорити роботу, яку б ви хотіли. Тож я радий, що ви змогли приїхати. Я справді дуже вам вдячний,— казав Уркгарт, заштовхуючи О’Ніла в машину.
Він дивився, як О’Ніл, із завченою обачністю, поволі рушив під’їзною доріжкою і виїхав за ворота.
— Прощавайте, Роджере,— прошепотів він.
Розділ сорок шостий
Хіть розширює горизонт. Любов звужує його до сліпоти.
Світанковий хор впливових недільних газет став солодкою музикою для головного організатора та його прихильників.
«УРКГАРТ ПОПЕРЕДУ»,— проголошувала «Сандей таймз» на першій шпальті, доповнюючи це схвальними редакційними колонками. «Телеграф» та «Експрес» відкрито підтримували Уркгарта, тоді як «Мейл» у неділю незручно силувався всидіти на двох стільцях. Лише «Обзервер» видав редакторську колонку на підтримку Семюела, хоча у їхньому звіті й уточнювалося, що Уркгарт має явну перевагу.
Знадобилася одна з жовтіших газет, «Сандей інквайрер», щоб по-справжньому струснути кампанію. В інтерв’ю з Семюелом про його «ранні роки» вони процитували його слова, що він визнає свою тимчасову участь у різноманітних університетських клубах. Під тиском він визнав, що до двадцяти років був прихильником багатьох модних течій, які нині, через тридцять років, видавалися наївними і недоречними. Лише коли репортер наполіг, що газета має документальний доказ припускати, що це були CND[52] та республіканізм, Семюел запідозрив, що його підставляють.
— Давайте тільки без цих старих нісенітниць,— роздратовано відповів Семюел.
Він гадав, що покінчив з тими дикими звинуваченнями ще двадцять років тому, коли вперше балотувався до парламенту. Тоді один з опонентів надіслав до штабу партії лист зі звинуваченнями; цю заяву повною мірою дослідив постійний комітет партії у справах кандидатів, і Семюелу видали чисту санітарну книжку. Але ось вони знову вигулькнули, повстали з мертвих після усіх цих років, всього за кілька днів до фінального голосування.
— У дні, коли це відбувалося, я робив це як вісімнадцятирічний студент коледжу. Я сходив на два марші CND, і мене навіть переконали оформити постійну передплату на студентську газету, якою, як я потім дізнався, керували республіканці,— він спробував посміятися зі спогаду, налаштований створити враження, що йому нема чого приховувати.— А ще я був доволі палким прихильником руху проти апартеїду, і до сьогодні активно протистою апартеїду,— сказав він журналісту.— Чи я шкодую? Ні, я не шкодую про ту ранню участь; це були юнацькі помилки, чудове поле для перевірки переконань, яких я зараз притримуюсь. Я знаю, наскільки дурною є CND, я там був. І я люблю свою королеву!
Але це був не той рядок, який вирішили виділити у «Інквайрері». «СЕМЮЕЛ БУВ КОМУНІСТОМ!» — волали вони на більш ніж півшпальти, цитуючи «разючі одкровення», ще й «ексклюзивні», що Семюел, навчаючись в університеті, був активним членом лівого крила. Семюел не міг повірити манері, у якій його ремарки були інтерпретовані; він на хвильку замислився, чи це часом не наклеп. Але під заголовком стаття була ще гірша.
52