На снігу були свіжі сліди. Уркгарт стояв біля балюстради у дальньому кінці тераси, дивлячись понад дахами Вайтголу на білі кам’яні стіни міністерства внутрішніх справ. За ним розкинувся Букінгемський палац, куди вже цього вечора його повезуть з тріумфом.
Вона для зручності ступала у його сліди. Він раптом озирнувся, здригнувся, коли почув рипіння її кроків.
— Меті! — вигукнув він.— Оце так несподіванка.
Вона наблизилась до нього, простягнула руки, та щось у його очах говорило, що зараз не час і не місце. Її руки опустилися по боках.
— Мені треба було побачити тебе, Френсисе.
— Ну звісно. Що ти хотіла, Меті?
— Я не зовсім впевнена. Може, попрощатися. Не думаю, що в нас іще буде нагода колись побачитися так, як...
— Як тої ночі? Мабуть, твоя правда, Меті. Та ми назавжди розділимо цей спогад. І ти завжди можеш покластися на мою дружбу.
— А ще я хотіла застерегти тебе.
— Щодо чого?
— Коїться щось лихе.
— Де?
— Навколо нас, навколо тебе.
— Я не розумію.
— Сталося так багато витоків!
— Політика — дуже мокра справа.
— Патрика Вултона шантажували.
— Справді? — він поглянув на неї з раптовою тривогою, так ніби йому дали ляпас.
— Колінґриджів підставили з акціями «Реноксу».
Цього разу він промовчав.
— І я думаю, хтось убив Роджера О’Ніла,— сказала вона — і побачила недовіру в його очах.— Ти думаєш, я збожеволіла?
— Ні, зовсім ні. Ти видаєшся стривоженою, та не божевільною. Але це дуже серйозна заява, Меті. У тебе є якісь докази?
— Трохи. Недостатньо. Поки що.
— То хто стоїть за цим?
— Я не знаю. Деякий час думала, що це Теді Вільямс, може, так воно і є, та я не впораюся самотужки, Френсисе. У мене навіть більше немає газети, щоб написати про це. Я сподівалася, що ти зможеш допомогти.
— І як би ти хотіла, щоб я тобі допоміг, Меті?
— Я вважаю, що за цим усім стоїть хтось один. Він використав Роджера О’Ніла, потім позбувся його. Якщо ми зможемо знайти одну ланку цього ланцюжка, лише одну, можливо, акції, тоді вона приведе нас до інших, і все проясниться, так завжди буває, ми можемо...
Вона тараторила, і слова все громадилися й громадилися. Уркгарт підступив до неї і взяв за плечі, ніжно стиснув, змушуючи її спинитися.
— У тебе втомлений вигляд, Меті. Ти дуже засмучена.
— Ти мені не віриш.
— Далеко не так. Можливо, ти вийшла на найбільшу історію, яку колись напишеш. Вестмінстер — це темний і подеколи брудний закуток, де люди продають свої принципи за кілька років при владі. Це дуже давня гра. Але й дуже небезпечна. Ти маєш бути дуже обережна, Меті. Якщо ти маєш рацію і хтось відповідає за смерть Роджера О’Ніла, тебе це також ставить на лінію вогню.
— Що мені робити, Френсисе?
— Дозволиш взятися за це мені замість тебе, на деякий час? Якщо пощастить, до завтра я вже зможу ставити будь-які питання, запустити кілька тхорів у заячі нори. Подивимося, що випливе.
— Правда?
— Заради тебе я зроблю будь-що, Меті, і ти це знаєш.
Її голова впала йому на груди у вдячності й полегшенні.
— Ти дуже особливий чоловік, Френсисе. Кращий за всіх інших.
— Можна сказати і так, Меті.
— Багато людей кажуть так.
— Але ж ти знаєш, що я не можу прокоментувати.
Він посміхнувся, їхні обличчя розділяло кілька дюймів.
— Ти мусиш цілковито довіритись мені у цьому, Меті. Добре? І нікому більше ані слова.
— Звісно.
— А якось на вихідних, дуже скоро, на різдвяних канікулах, ти зможеш прийти до мене у заміський будинок. Я буду там під приводом необхідності поприбирати його від паперів. Дружина слухатиме Вагнера в якомусь кутку континенту. Ми з тобою знову зможемо побути самі. Розібратися у всьому.
— Ти певен?
— Нью-Форест чарівний у ту пору року.
— Ти живеш у Нью-Форесті?
— Біля Ліндгерсту.
— Зразу біля траси М27?
— Саме так.
— Але ж саме там помер Роджер О’Ніл.
— Правда?
— Не більш ніж за півдюжини миль.
Уркгарт дивно дивився на неї. Вона відступила від нього, відчуваючи слабкість, запаморочення, сперлася на балюстраду для підтримки. А шматочки головоломки зарухалися у мозку — і раптом чітко склалися докупи.
— Твого імені не було у переліку.
— Якому переліку?
— Членів Кабінету. Тому що головний організатор не є повноправним членом Кабінету. Але оскільки ти відповідаєш за дисципліну в партії, з тобою зобов’язані були консультуватися щодо скасування лікарняної програми. Й урізання коштів на ТА. Бо твоя справа — як ти там кажеш? — «давати різки»?