— Роджере, я бачив, як плітки знищили багатьох людей. Коридори у всьому Вестмінстері можуть стати полем бою. Це було б трагедією, якої я б собі ніколи не пробачив, якби вас віддали на поталу через вороже ставлення Теді Вільямса а чи просто тому, що люди не так зрозуміли ваші кредити на витрати і вашу... сінну лихоманку.
— То що ж мені робити? — голос був жалібний.
— Робити? Нічого, Роджере, довіртеся мені. Вам необхідна міцна підтримка у внутрішніх колах партії, особливо зараз. Вода підіймається дедалі вище, човен прем’єр-міністра набирає воду, і той не замислюючись викине за борт когось такого, як ви, щоб лише врятуватися самому. Такі люди мають вас за баласт.
Слова справили бажаний ефект. О’Ніл корчився у кріслі, незряче сьорбав з кришталевої склянки, яка була вже порожня, під ним рипіла стара шкіра. Уркгарт на хвильку спинився, щоб дати йому обдумати всі деталі.
— Допоможіть мені, Френсисе,— попросив О’Ніл.
— Саме тому я й запросив вас, Роджере.
Співрозмовник заридав. Сльози котилися йому по обличчю.
— Я не дам їм виштовхати таку гарну людину як ви, Роджере,— Уркгарт говорив тоном вікарія, що читає псалом.— Кожне пенні з ваших витрат законне. Саме це я й скажу в агенції. Я порекомендую їм продовжити договір і тримати його в таємниці, щоб уникнути непотрібних заздрощів людей поза межами партії, які хочуть порізати рекламний бюджет. Але треба ще багато чого зробити. Ми переконаємося, що прем’єр-міністр повністю проінформований про чудову роботу, яку ви робите. І я пораджу йому не втрачати пильності й продовжувати кампанію на високому рівні, якщо він хоче пройти складні місяці. Ваш бюджет залишиться. Як і ви, Роджере.
— Френсисе, ви знаєте, я буду неймовірно вдячний...— промимрив О’Ніл.
— Але мені потрібно дещо навзамін, Роджере.
— Будь-що.
— Якщо я прикриватиму вас із тилу, мені знадобиться знати все, що відбувається у штабі партії.
— Ну звісно.
— Зокрема, чим займається голова. Він дуже амбіційна й небезпечна людина, грає за своїми правилами і водночас розігрує відданість прем’єр-міністру. Ви маєте стати моїми очима й вухами, Роджере, і маєте негайно інформувати мене про будь-які плани голови, які тільки почуєте. Від цього може залежати ваше майбутнє.
О’Ніл витирав очі, сякався, його хустинка мала вже жахливий вигляд.
— Ми з вами, Роджере, маємо працювати пліч-о-пліч. Вам доведеться допомагати керувати партією у складні часи. Ви — Горацій біля мосту[22].
— Френсисе, навіть не знаю, як вам дякувати.
— Ще дізнаєтеся, Роджере, ще все буде.
Двері грюкнули. Мортіма повернулася. І полетіла сходами нагору, шукаючи чоловіка по всіх кімнатах, аж поки не знайшла на терасі на даху, де він крізь лондонську ніч дивився на башту Вікторії, яка стояла в осяяній величі в південному кінці будівлі парламенту. Юніон-Джек маяв у м’яких потоках повітря з нагрітих вулиць. Будівля мала такий вигляд, ніби була вирізьблена з медового стільника. Уркгарт палив, нечасто таке побачиш.
— Френсисе, з тобою все гаразд?
Він розвернувся, здригнувшись, ніби здивований бачити її, й повернувся до розглядання башти Вікторії понад дахами Вестмінстеру.
— Коли ти подзвонив і сказав — щось сталося, я подумала, що тобі недобре. Ти налякав мене і...
— Там, у башті, зберігають смертний вирок Карлу І. І Білль про права. Постанови парламенту більш ніж п’ятсотрічної давнини,— він говорив, ніби не чув її чи не бачив її занепокоєння.
— Щось сталося.
Вона наблизилася, взяла його за руку. Його погляд не відривався від марева, видного лише йому десь далеко в ночі.
— Якщо пильно дослухатися, Мортімо, можна почути галас юрби за воротами.
— Ти чуєш?
— Так.
— Френсисе? — Її голос досі тремтів від занепокоєння.
І лише тоді він розвернувся до неї. Стиснув за руку.
— Дуже люб’язно з твого боку було повернутися. Мені страшенно прикро, що ти хвилювалася через мене. Ні, мені не зле, зі мною все добре. Насправді мені набагато краще, ніж було досі, вже тривалий час.
22
Горацій Коклес — міфічний персонаж, який захищав підхід до римського мосту від етрусків.