— Стіве, про мене, то купуй напої хоч увесь вечір, я й не від того. Господи, з тим, як ідуть нині справи у мого начальства, навіть святому захочеться випити.
Кендрик проковтнув цей початок.
— Так усе до дідька заплуталося, і так швидко — що правда, то правда. Твої ніби очкура від штанів загубили. Хай йому трясця, повірити не можу тим пліткам. Семюел лихий на Вільямса, бо той підставив його під гнів прем’єр-міністра, Вільямс погиркався з Колінґриджем, бо той просрав вибори, Колінґридж лютує через все і всіх. Всратись як чудово!
— Вони там всі вичавлені, не дочекаються, щоб утекти у відпустку. Гиркаються через те, як паркувати машину.
— Вибач за такі слова, старий друзяко, та вашому баті доведеться покласти край всій цій гризні, і чимшвидше, бляха, інакше буде погано. В мене ще, може, молоко на губах не висохло, та коли вже ширяться такі чутки, вони починають жити своїм життям. Стають реальними. Тоді на допомогу приходиш ти зі своєю потужною пабліситі-машиною, я б сказав, як той Сьомий кавалерійський у старі часи.
— Радше як останній похід Кастера[24],— з ноткою гіркоти відказав О’Ніл.
— У чім річ, Родже, дядько Теді чкурнув з усіма твоїми іграшковими солдатиками, чи що?
О’Ніл спорожнив склянку, сильно хруснувши зап’ястям. Кендрик, чия цікавість здолала обережність, замовив ще по одній.
— Коли ти вже спитав, Стіве,— між нами, старими друзями,— наш допотопний і значно переоцінений голова вирішив відступити за барикади. Саме коли нам треба висуватися в бій.
— А, невже я спостерігаю плач розчарованого рекламного директора, якому сказали поки що причинити свою крамничку?
О’Ніл роздратовано гахнув склянкою по стійці.
— Не варто тобі цього казати, але, гадаю, ти скоро і так про все дізнаєшся. Чув про програму розвитку лікарень, яку ми обіцяли під час виборів і яка б прирівнювала урядовий фонд до грошей, зібраних на місцях? Шикарна ідея. І ми провели б чудову рекламну кампанію, готові були працювати все літо, поки ви, падлюки-кашкетники[25], будете на узбережжі Куби, чи куди ви там їздите.
— Але?
— Нічого не буде, еге ж? У мене все було готове, Стіве, геть усе. І ще до того, як ваші поспаковували б свої відерця й лопатки і повернулися у жовтні, я б уже здобув серця й уми виборців у всіх найвіддаленіших куточках країни. Наша кампанія була в повній готовності. Реклама, десять мільйонів брошур, поштова розсилка. «Місцеві лікарні знову на варті здоров’я». Але... Старий байстрюк обрубав світло. Ось так.
— Чому ж? — утішливо спитав Кендрик.— Проблеми з грошима після виборів?
— А оце вже, хай йому грець, цікавий момент, Стіве. Гроші вже в бюджеті, а брошури надруковані, та він не дасть нам їх розіслати. Він повернувся з Десятого Номера сьогодні зранку і сказав, що нічого не буде. Просто жижки затрусилися, та й по всьому. Ще й мав нахабство спитати, чи ті срані брошури будуть актуальні до наступного року. Яке дилетантство!
Він зробив ще один великий ковток горілки й глянув на дно своєї склянки. О’Ніл сподівався, що дотримався Уркгартових інструкцій не занадто впадати у нелояльність, просто професійне досадування, не більше, і трохи алкогольних крайнощів. Він досі був спантеличений. Він гадки не мав, навіщо Уркгарт звелів йому вигадати абсолютно неправдиву історію про неіснуючу рекламну кампанію й розповісти її у «Стренджерз барі», та якщо вона допоможе запхати Вільямса в лайно, він тільки «за». Ганяючи лимонну дольку по склянці, він впіймав довгий неспішний погляд Кендрика.
— То що ж відбувається, Родже?
— Якби ж я тільки знав, старий друзяко. Суцільна таємниця, хай йому. Сраний гармидер.
Зала палати громад має доволі сучасне оздоблення, її відновили по війні, потому як одна з бомб Люфтваффе не влучила в доки, а натомість недбало завдала прямого удару в серце парламенту. Та все-таки, незважаючи на свою відносну молодість, зала зберігає віковічну атмосферу. Якщо тихенько сидіти в кутку на одній з вузьких зелених лав, яскравість зникає, й рядами знову сновигають привиди Четема, Волпола, Фокса і Дизраелі.
Зала з характером, а не з вигодами. Тут є місця лише для чотирьохсот з шестисот п’ятдесятьох членів, які навіть слухати стародавні динаміки, вмонтовані у спинки лав, не можуть не схилившись набік, ніби заснули. Що вони інколи й роблять.
24
Битва при Літл-Біґгорні (1876) відбулася між індіанцями й Сьомим кавалерійським полком армії США. Завершилася розгромом останнього й загибеллю командира — Джорджа Кастера.
25
Відсилка до полотняного кашкета, який править за ознаку приналежності до робочої о класу.