Колінґридж важко зіп’явся на ноги і поглянув на відкриту червону папку для брифінгів на трибуні перед ним. Заходився нудно й монотонно читати. Все це вже чули раніше. «Я волів би відіслати поважного члена до відповідей на питання номер один, два й чотири, наданих кілька хвилин тому». Оскільки його відповідь не повідомила нічого більшого, окрім того, що він проведе день на зустрічах з колегами-міністрами та прийматиме на обід прем’єр-міністра Бельгії, ніхто так і не дізнався нічого цікавого про діяльність прем’єр-міністра, та й не мав на те жодного наміру. Гладіаторський обмін люб’язностями скінчився, й ось-ось мала розпочатися справжня битва. Кендрик схопився на ноги з лави опозиції.
Стів Кендрик був азартним гравцем, людиною, що досягла професійного успіху в галузі, яка винагороджувала нахабність і величезні яйця. Ніхто так не здивувався, як він сам (та ще, можливо, його колишня дружина), коли йому спало на думку ризикнути своїм витратним рахунком і спортивною машиною і позмагатися за маргінальне парламентське місце. Не те щоб він очікував чи по-справжньому бажав перемоги — зрештою, уряд мав чималу більшість,— та ця боротьба за місце допомогла б створити йому бренд зі свого імені й прислужилася як соціально, так і професійно. Він би кілька тижнів був на передовицях професійних PR-часописів. «Людину з громадянською свідомістю» завжди добре тиражують у такій агресивно-комерційній галузі.
Його перевага у сімдесят шість голосів, після трьох перерахунків, стала неприємним шоком. Вона означала значно нижчі доходи й прискіпливу увагу до його рипучого особистого життя, а шанси на те, що його викинуть після наступних виборів, усе-одно лишалися. Тож навіщо обачність? Йому нема чого втрачати, окрім своєї анонімності.
Кендрик провів переломну ніч і важкий ранок, борючись із тим, що розповів йому О’Ніл. Навіщо скасовувати рекламну кампанію, яка просуває популярну програму, спрямовану на отримання голосів? У цьому ж не було ніякого, бляха, сенсу, хіба що... Хіба що проблеми були не в рекламній кампанії, а в самій програмі. Певно, так усе й було. Чи ні? В чому ще могла бути річ? Чи, може, він ще надто зелений, щоб зрозуміти суть справи? Що дужче він чіплявся за цю головоломку, то більше вона заплутувалася. Слід поцікавитися чи звинуватити? Спитати чи засудити? Він знав, якщо неправильно все зрозумів, то першим і останнім враженням, яке про нього складеться, буде «придворний блазень».
Коли він звівся на ноги, сумніви, ніби шершні, досі гуділи у нього в голові. Його хвилинна непевність притлумила загальне замішання палати, бо парламентарі відчули його нерішучість. Новий член парламенту закляк? Кендрик глибоко вдихнув і вирішив, що нема сенсу намагатися зберегти гідність. Він підскочив.
— Чи може прем’єр-міністр пояснити палаті, чому він скасував обіцяну програму розвитку лікарень?
Він не критикував. Не розвивав свою думку. Не додав ані фрази, ані коментаря не до теми, щоб дати можливість прем’єр-міністру ухилитися чи присісти. Коли новий рядовий член парламенту повернувся на своє місце, рядами покотилося глухе гудіння. Медична програма? Скасована? Змагання набрало нового цікавого оберту, і триста з гаком глядачів усі як один повернулися поглянути на Колінґриджа. Той зіп’явся на ноги: відчуття було таке, наче вся кров, потрібна для роботи мозку, так і лишилася в ногах. Йому було відомо, що в червоній папці не було нічого такого, звідки можна взяти натхнення, ніякої підпори, ніякої соломини, щоб вхопитися за неї. Все злили, вкрали, зруйнували, його відтрахали. Він широко всміхнувся. Це все, що лишалося. Тільки ті, хто сидів дуже близько до нього, могли бачити, як побіліли в нього кісточки на пальцях, коли він вчепився в трибуну.
— Сподіваюся, шановного джентльмена не підхопить вир безтурботного літнього сезону, принаймні до настання серпня. Оскільки він новий член, я маю гарну нагоду нагадати йому, що за останні чотири роки діяльності нашого уряду галузь охорони здоров’я відзначилася значним збільшенням видатків — від шістьох до вісьмох відсотків.
Колінґридж знав, що зараз виявляє неприпустиму зверхність, та йому бракувало правильних слів. Що ще лишалося робити?
— Завдяки нашим успіхам у боротьбі з інфляцією охорона здоров’я виграла найбільше з-поміж усіх державних служб, що можна прирівняти до...