— А може, дещо навіть серйозніше,— пробурмотів Уркгарт.— Останні тижні я вловлюю нездорові вібрації. Стосовно Генрі. Ви відчули роздратування ним у Кабінеті, а ЗМІ, здається, зовсім його розлюбили.
— Ну, гадаю, і так не було причин очікувати тривалого медового місяця опісля виборів, та дощові хмари зібралися навдивовижу швидко.
— Патрику, між нами, зі мною зв’язалися двоє членів партії з народу. Кажуть, що передчуття на місцевому рівні дуже нехороше. Минулого тижня ми програли ще на двох важливих довиборах місцевих рад; втратили, здавалося б, дуже надійні місця, і програємо ще кілька в подальші тижні.
— Срані іст-дорсетські вибори завтра. Нас і на них добряче копнуть поміж ноги, згадаєте мої слова. Зараз для нас було би проблематично вибороти голос бодай місцевого гицеля.
— Існує такий погляд, Патрику,— провадив Уркгарт тоном, у якому вчувався дискомфорт,— що особиста непопулярність Генрі тягне донизу всю партію.
— Чесно, це погляд, який я поділяю,— сказав Вултон, потягуючи віскі.
— Питання в тому, скільки часу він має, щоб розгребти це все.
— З більшістю всього-на-всього у двадцять чотири місця — небагато,— Вултон з комфортом тримав склянку обіруч.— Кілька програних довиборів — і ми зіткнемося з достроковими.
Він задивився на торф’янисту рідину, потім знову на свого колегу.
— А який ваш погляд, Френсисе?
— Як головний організатор, я не маю поглядів.
— Ви завше були розсудливим хлопцем, Френсисе.
— Але один-двоє наших старших колег попросили мене, як головного організатора, обережно дізнатися, наскільки глибокою заходить проблема. У двох словах, Патрику: ви маєте розуміти, як це нелегко...
— Ви не торкнулися свого напою, хай йому.
— Дайте мені ще хвильку. Мене попросили дізнатися, наскільки ми в біді на думку колег. Карти на стіл. Чи Генрі досі годящий лідер для нас?
Від підняв склянку, жорстко поглянув на Вултона, потім зробив великий ковток, перш ніж усістися назад у крісло.
Навколо секретаря закордонних справ запала тиша: він почувався так, мов його на це питання насадили, як на палю.
— А щоб мене, уже й до такого дійшло, так?
З його кишені з’явилася люлька, за нею мішечок з тютюном і коробка «Свон вестас». Він почав ретельну церемонію заповнення чаші, трамбування свіжого тютюну великим пальцем, відтак дістав сірник. Спалах сірника здався дуже гучним у тиші. Дим почав здійматися над Вултоном, поки він смоктав люльку, аж поки солодкий запах тютюну не розійшовся і його обличчя замалим не сховалося з очей за сизим димом, що огорнув його. Вултон помахав рукою, щоб розвіяти його, виходячи зі сховку.
— Вам слід пробачити мене, Френсисе. Чотири роки в закордонних справах не надто підготували мене до прямих питань, таких як ось це. Може, я вже й відвик від того, що люди прямо підходять до справи. Ви вибили мене з колії.
Звісно ж, це була нісенітниця. Вултон був знаний за свій прямий, часто войовничий політичний стиль, він пройшов непростий шлях у міністерстві закордонних справ. Він просто грався деякий час, поки збирався на думці.
— Спробуймо відкласти будь-які суб’єктивні погляди...— він видув ще одну велетенську хмару диму, щоб приховати явну нещирість цієї ремарки,— і проаналізуймо проблему, як держслужбовці — меморандум.
Уркгарт кивнув і подумки посміхнувся. Він знав особисті погляди Вултона; він вже знав висновок, якого дійде їхній гіпотетичний державний службовець.
— По-перше, чи маємо ми проблему? Так, і вона серйозна. Мої хлопці в Ланкаширі скачуть від злості. Гадаю, це правильно, що ви збираєте інформацію. По-друге, чи існує безболісне рішення проблеми? Не варто забувати, що ми таки виграли ті срані вибори. Але не так, як слід було. А це вже лежить на Генрі. Проте...— він помахав чубуком люльки, підкреслюючи свої слова,— якби був якийсь рух, щоб замінити його, а ми, по-суті, це і обговорюємо...— (Уркгарт вдав, що його вразила Вултонова прямота),— всередині партії здійнялось би пекло, а тим байстрюкам з опозиції випав би зоряний час. Настав би великий безлад, Френсисе. Немає гарантії, що Генрі піде тихенько. А це більше б нагадувало розпач. Новому лідеру знадобився б щонайменше рік, щоб склеїти тріщини. Тож нам не варто дурити себе, що позбутися Генрі — це простий варіант. Ні, сер. Але, по-третє, коли все вже сказано й зроблено, чи зможе Генрі знайти вирішення проблеми самотужки? Що ж, ви знаєте мої погляди на це. Я виступав проти нього як лідера, коли пішла Марґарет, і я не змінив своєї думки, що його обрання було помилкою.