— Хай йому грець, він принаймні заслуговує на свій сніданок, заради всього святого. Скажу йому опісля,— мовив політичний секретар.
Це виявилося не найкращим його рішенням.
Генрі Колінґридж смакував яєчнею. Він закінчив свою промову для конференції рано-вранці й залишив її своїм працівникам, щоб ті впорядкували й набрали її, а сам тим часом ліг спати. Він спав міцно, хоч і недовго; здавалося, він спить уперше за кілька тижнів.
Завершальна промова конференції завжди нависала над його головою, ніби темна хмара. Він не любив конференцій і світських бесід, не любив бути цілий тиждень не вдома, не любив надмірності за обіднім столом — і промов. Довгі години болісних дискусій у заповненій димом готельній кімнаті постійно переривалися, коли прогрес тільки-но починав майоріти на обрії, тільки для того, щоб відвідати якусь яйцеломну церемонію чи прийом; і повертатися до роботи значно пізніше, намагаючись знайти, де вони спинилися, лише більше стомлювало Генрі й відбирало натхнення. Якщо промова йшла добре, це було саме те, чого всі очікували й вимагали. Якщо ж погано, люди все одно аплодували, але йшли з неї, буркочучи, що починає проявлятися тиск посади. Закон підлості.
Та зрештою, все вже майже готово, лишилося тільки виступити. Прем’єр-міністр був достатньо спокійний, щоб запропонувати дружині прогулянку перед сніданком, змести з себе павутину, до дідька той перемінний дощ. Детективи з його спеціальної служби тупцяли на кілька кроків позаду. Прогулюючись, Колінґридж обговорював переваги зимових канікул в Антигуа чи на Шрі-Ланці.
— Гадаю, цього року Шрі-Ланка,— казав він.— Можеш лишатися на пляжі, якщо хочеш, Capo, та я б радше волів здійснити кілька подорожей у гори. Там є стародавні буддійські монастирі, та й заповідники, певно, вражають. Президент Шрі-Ланки розповідав мені про них минулого року, і це звучало справді... Люба, ти не слухаєш!
— Вибач, Генрі. Я просто... задивилася на газету отого джентльмена,— вона кивнула на чоловіка, ще одного відвідувача конференції, який силувався утримати свою газету на морському бризі.
— Це цікавіше за мене, так?
Раптом його безтурботність звіяло вітром, йому стало тривожно: він згадав, що ніхто ще не подав йому витримок зі щоденних газет. Хтось би та й сказав йому напевне, що там нема нічого важливого, але... Кілька місяців тому він помилився, коли працівники переконали його, що йому непотрібно витрачати час на читання щоденних газет і що редаговане зведення буде більш ефективним. Проте державні службовці мають власні вузькі погляди на те, що важливе для прем’єр-міністра, і він дедалі частіше помічав, що їхні зведення мали дірки, особливо коли доходило до політичних справ, а тим паче коли новини були погані. Атож, вони намагалися його захистити, та він завжди боявся, що кокон, який вони сплели навколо нього, зрештою задушить його.
Він згадав, як уперше зайшов на Даунінг-стріт, 10, як прем’єр-міністр — після повернення з Вестмінстерського палацу. Залишив натовп і телевізійників надворі, й тільки-но великі чорні двері зачинилися за ним, йому відкрився надзвичайний краєвид. З одного боку великого коридору, що вів від дверей, зібралися щось зо дві сотні державних службовців, які гучно аплодували йому — так, як вони аплодували Тетчер, Каллагану, Вілсону і Гіту, і так само, як аплодуватимуть його наступнику. З другого боку коридору, навпроти армади державних службовців, стояв його виборчий штаб, команда відданих прихильників, яких він похапцем зібрав навколо себе, коли почала свій зліт його кампанія, що призвела до перемоги над Тетчер, і яких він запросив на Даунінг-стріт, щоб насолодитися історичним моментом. Їх було всього семеро, та й ті затьмарені новим оточенням. До неможливого нерівна боротьба. Наступні півроку Колінґридж майже не бачив своїх партійних радників, адже їх ефективно витиснула офіційна машина, і не лишилося вже нікого з початкової команди. Ні, настільки покладатися на посадовців — нехороша ідея, тоді ще вирішив він. Він також обіцяв собі позбутися зведень з преси й повернутися до читання справжніх новин, та руки так і не дійшли до того. Наступного тижня, обов’язково.
Його увага повернулася до газети, яка обліпила її власника, повторюючи обриси його тіла. Вона була за кілька ярдів, і Колінґриджу було надзвичайно важко повністю сфокусуватися на ній. Він силкувався не витріщатися аж надто сильно. Поволі слова потрапили у фокус.