Лікарю Кристіану й молодшому організатору знадобилася майже година, щоб приїхати, і ситуація зрушила з місця. Зібрали валізу з найнеобхіднішим, і вони втрьох запхали прем’єрового брата, який досі протестував, в машину лікаря Кристіана, яка стояла припаркована подалі від очей, позаду будівлі.
Їм пощастило, що Чарлі втратив фізичну координацію, щоб чинити серйозний опір. На жаль, вся ця справа забрала час, забагато часу, тож коли чорний «форд-гранада» лікаря вигулькнув з-поза будівлі на центральну вулицю, з Сарою і Чарлі на задньому сидінні, всю цю сцену спостерігала знімальна група ITN, яка щойно прибула на місце.
Відеозапис Чарльза, який тікає, зіщулившись на задньому сидінні машини, у супроводі засмученої дружини прем’єр-міністра, став головним сюжетом вечірніх новин.
Розділ двадцять перший
Відданість може виявитися гарною новиною, але рідко гарною настановою.
Сцени з утікачем Чарльзом Колінґриджем досі були головною темою новин, коли вийшла в ефір «Вікенд-Вотч». Програму монтували в шаленому поспіху, і в ній було багато нестиковок. Пультова просмерділася потом і затхлим тютюном, не було часу нормально все прогнати, а текст на заключні частини досі набирали, коли ведучий уже вітав своїх гостей.
На програму не вдалося переконати прийти бодай одного міністра; що більше намагалися когось умовити, то войовничішими ставали відмови. Один з нудних експертів досі не приїхав до студії. Звукорежисер ще відчайдушно шукав нові батарейки, коли директор студії вже почав відрахунок пальцями і студія вийшла у прямий ефір. Вчорашнє опитування громадськості було підготоване «Ґеллапом», і директор компанії, Ґордон Гілд, сам зачитував результати. Весь ранок він копав свій комп’ютер і зараз був дещо червоний з лиця. І це не лише через освітлення: все через те, що виявили його агенти. Ще нижче падіння популярності прем’єр-міністра. Так, значне падіння, визнав Гілд. Ні, ще не було прикладів у історії, щоб настільки непопулярний прем’єр-міністр зміг би виграти вибори.
Похмурі пророцтва, підтримані двома старшими газетними аналітиками, стали ще більш стигійськими[34], коли економіст передбачив безлад на фінансових ринках у наступні дні. Його обірвали на півслові: ведучий переключив увагу на Пітера Берстеда. Зазвичай іст-мідлендського парламентаря записали б заздалегідь, та на запис не було часу, тож його пустили наживо. В плані режисера його виступ був передбачений на не більш ніж дві хвилини і п’ятдесят секунд, та не врахували той факт, що балакучого і миршавого поважного парламентаря від Лестер-Норту, коли вже він заводився, було вгамувати важче, ніж розлюченого борсука.
— Тож, містере Берстед, наскільки серйозні проблеми партії?
— Все залежить...
— Від чого?
— Від того, наскільки довго нам доведеться боротися з теперішнім прем’єр-міністром.
— Тож ви досі дотримуєтеся свого коментаря, який дали цього тижня, що, можливо, прем’єр-міністру слід замислитися, чи не час іти з посади?
— Ні, не зовсім. Я кажу, що йому варто подати у відставку. Він нищить нашу партію, а зараз ще й вплутався у щось на кшталт сімейного скандалу. Так не може тривати. Просто не може!
— То ви гадаєте, що прем’єр-міністр подасть у відставку? Зрештою, у нас лише щойно пройшли вибори. До наступних ще майже п’ять років. Це має дати широчезне поле для відновлення втрачених позицій.
— Ми не виживемо — кажу вам, не виживемо — наступні п’ять років з цим прем’єр-міністром! — парламентар був збуджений, розпашілий, хитався взад-вперед у своєму кріслі.— Прийшов час ясних голів, а не кволих сердець, і я певний, що партія має дійти згоди в цьому питанні. Якщо він не піде, нам доведеться його змусити.
— Але як?
— Запустимо вибори лідера.
— І хто буде кандидатом?
— Ну, хай йому, я висуну свою кандидатуру, якщо більш нема кому.
— Ви збираєтеся змагатися з Генрі Колінґриджем за лідерство в парті? — здивовано пролепетав ведучий.— Але ж, безсумнівно, ви не зможете перемогти?