— Але ж, Френсисе, я знаю Чарлі Колінґриджа. Провела з ним кілька годин на партійній конференції. Він вразив мене, це приємний і прямолінійний п’яничка, який виглядає так, ніби в нього нема звідки нашкребти і двох сотень фунтів, не кажучи вже про те, щоб підняти десятки тисяч і почати спекулювати з акціями.
— Він алкоголік.
— Чи ставив би він під удар кар’єру свого брата за прибуток у кілька тисяч фунтів на фондовому ринку?
— Алкоголіки рідко коли бувають відповідальними.
— Та Генрі Колінґридж не алкоголік. Чи ви думаєте, він би дійсно опустився до того, щоб надати брату інсайдерську інформацію по акціях, щоб профінансувати його пияцтво?
— Я вловив вашу думку. Але чи доцільніше вірити, ніби існує якась там змова вищого рівня, до якої залучені старші партійні посадовці, щоб спричинити тотальний хаос?
Вона піджала губи, її чоло насупилося.
— Не знаю,— поступилася вона.— Можливо,— додала вона вперто.
— Може, ви й праві. Я матиму це на увазі.
Він допив віскі; розмова вичерпалася. Він дістав пальто Меті, провів її до дверей. Поклав руку на замок, та не відімкнув. Вони стояли близько одне до одного.
— Послухайте, Меті, цілком можливо, що ваші побоювання слушні.
— Це не побоювання, Френсисе,— виправила вона його.
— Хай там як, наступні кілька тижнів будуть неспокійні. Не могли б ми повторити — ще раз обговорити цю ідею, може, чогось і дійдемо — тільки ви і я? Цілком приватно?
Вона посміхнулася.
— Знаєте, я саме збиралася спитати у вас те ж саме.
— Місіс Уркгарт не проводить у Лондоні весь тиждень. Вона часто від’їздить чи займається своїми справами. Вечорами вівторка і середи я зазвичай буваю тут сам. Будь ласка, не соромтеся заходити.
Його погляд був незмигним, проникливим, залишив її збаламученою і з відчуттям небезпеки.
— Дякую,— м’яко сказала вона.— Я заходитиму.
Уркгарт відчинив двері. Вона вже спустилася східцями — і розвернулася.
— Ви балотуватиметеся, Френсисе?
— Я? Але ж я головний організатор, навіть не повноправний член Кабінету.
— Ви сильний, ви розумієте владу. А ще ви трішки небезпечний.
— Це дуже люб’язно з вашого боку — я так гадаю. Але ні, я не балотуватимусь.
— А я гадаю, вам слід.
Вона зробила ще один крок, та він гукнув її.
— Ви ладнали з батьком, Меті?
— Я дуже його любила,— сказала вона, перш ніж остаточно ковзнути у ніч.
Він знову всівся у крісло зі свіжою порцією віскі, його розум був збадьорений подіями дня і минулою годиною. Меті Сторін була винятково кмітлива і вродлива і, як вона чітко дала це зрозуміти, доступна. Але для чого, якщо бути точним? Можливості видавалися такими ж нескінченними, як і привабливими. Уркгарт вдоволено міркував над цим, коли задзвонив телефон.
— Френкі?
— Бене, як приємно чути вас, навіть о такій пізній порі.
Лендлес проігнорував його сарказм.
— Часи перемін, Френкі, часи перемін. Хіба не так кажуть в Китаї?
— Припускаю, це лайка.
— Гадаю, старий Гарі Колінґридж погодився б!
— Я саме сидів і думав майже про те саме.
— Френкі, нема часу висиджувати дупу. До гри. Ви в ділі?
— В якому ділі, Бене?
— Не будьте таким... як же його?
— Тупим?
— Ага, підіймайте сраку. Мені треба, щоб ви говорили зі мною начистоту, Френкі.
— Щодо чого?
— Ви хочете балотуватися? — нетерпляче натиснув Лендлес.
— На лідерство? Я ж усього-на-всього головний організатор. Не виходжу на сцену, сиджу за лаштунками і підказую акторам.
— Атож, атож, але ви хочете цього? Бо якщо так, старий, я можу бути вам дуже корисним.
— Я? Прем’єр-міністр?
— Френкі, ми зараз уже розігруємо нову гру, більшими кулями. І ваші кулі майже такі самі великі, як і мої. Мені подобається, що ви робите і як ви це робите. Ви розумієте, як використовувати владу. Тож хочете зіграти?
Уркгарт не відповів одразу. Його погляд затримався на полотні у вишукано позолоченій рамі у нього на стіні, з загнаним оленем, оточеним мисливськими псами. Чи стане Уркгарту духу на таке? Слова прозвучали повільно. Його заскочили зненацька.
— Я хотів би зіграти, дуже, дуже хотів би.
Це вперше він зізнався у своїх амбіціях комусь, окрім самого себе, та з такою людиною як Лендлес, який виставляв свої бажання напоказ із кожним ударом годинника, він не відчував жодної ніяковості.
— Це добре, Френкі. Це чудово! Тож почнімо ось із чого. Я скажу вам, з чим вийде «Кронікл» завтра. Це аналітична стаття нашого політичного кореспондента, Меті Сторін. Симпатична блондиночка з довгими ногами і чудовими цицьками — знаєте, про кого я?