— Гадаю, так.
— Вона пише, що це відкрита гонка, всі омили руки у Колінґриджевій крові, далі буде ще більше хаосу.
— Як на мене, вона має рацію.
— Хаос. Люблю хаос. Продає газети. Тож на кого ставите?
— Що ж, давайте подумаємо... Такі речі зазвичай тривають всього кілька тижнів. Тож слизькі Віллі[37], яскраві телеактори, ось хто візьме найкращий старт. Течія — це все; як спіймаєш її, то вона донесе тебе додому.
— Який саме слизький Віллі?
— Візьміть Майкла Семюела.
— М-м-м, молодий, вражаючий, принциповий, видається розумним — взагалі не у моїх вподобаннях. Він постійно хоче вклинитися, перебудувати світ. Забагато совісті, недостатньо досвіду.
— Тож що ви гадаєте, Бене?
— Френкі, течії змінюються. Ось ти пливеш до берега, а тут, тільки-но я змив унітаз, ти вже біля стічної труби.
Уркгарт чув, як його співрозмовник хлюпає напоєм у келиху і робить великий ковток, перш ніж провадити.
— Френкі, скажу вам дещо. Сьогодні я проінструктував маленьку та надзвичайно надійну команду з «Кронікла», щоб починала виходити на стількох членів вашої партії, на скількох зможе, щоб спитати, як ті голосуватимуть. Випустимо у середу матеріал, який, я можу впевнено передбачити, покаже Майкі Семюела з невеличким, але чітким відривом від решти групи.
— Що? Звідки вам це відомо? Опитування ще ж навіть не закінчили,— сказав Уркгарт — і з розумінням зітхнув.— Ох Бене, я такий наївний, так?
— Дзинь-дзилинь, Френкі. А ви кмітливий. За це ви мені й подобаєтеся. Мені відомо, що скаже те кляте опитування, бо я ж клятий видавець.
— Тобто ви його підправили. Але чому ви проштовхуєте Семюела?
— Він перший, хто потрапить у стічну трубу. О, а ви, Френкі, ітимете десь ближче до кінця групи, зате в непоганій формі як на головного організатора. Та молодий Майкі буде попереду, тож усі решта матимуть ціль — людину, яку їм хочеться побити найбільше. Гадаю, вже за кілька тижнів він здивується кількості поганих друзів у себе.
— Так, а де ж моє місце у цьому великому плані?
— Ви заходите ззаду, як казала архієпископу актриса. Компромісний кандидат. Поки всі ті байстрюки топитимуть одне одного, ви тихенько прослизнете як людина, яку вони ненавидять найменше.
— Коли звалило всі дерева, навіть кущ є високим.
— Що?
— Нічого. Чи можу я вам вірити?
— Вірити мені? — Лендлес був шокований.— Я видавець, Френсисе.
Уркгарт вибухнув темним сміхом. Це було вперше, коли власник назвав його на ім’я правильно. Лендлес говорив на повному серйозі.
— А ви хіба не спитаєте мене, чого з усього цього хочу я? — запитав медіамагнат.
— Думаю, я вже знаю, Бене.
— І що ж це?
— Друга. Друга на Даунінг-стріт. Дуже хорошого друга. Друга такого, як я.
Розділ двадцять сьомий
Політику ніколи не слід витрачати забагато часу на роздуми. Це відвертає увагу від захисту своєї спини.
Особистий кабінет прем’єр-міністра, його святая святих. Уркгарт знайшов Колінґриджа за столом — прем’єр підписував товстий стос паперів. На ньому були окуляри до читання, які він рідко вдягав у присутності інших. А ще незвичнішим було те, що на видноті не було жодної газети.
— Генрі, я не мав нагоди поговорити з вами відучора. Я не можу передати, наскільки шокований... спустошений я був.
— Ніяких співчуттів, Френсисе, ніякого посипання голови попелом. Я почуваюся на диво задоволеним цією ситуацією. Тягар спав. І всі такі банальності.
— Поки я слухав вас, то почувався, ніби... падаю з неба, в прямому сенсі.
— Гарного польоту,— прем’єр-міністр відкинув окуляри вбік і встав з-за столу, ведучи Уркгарта до двох тугих крісел, що виходили на парк.— У будь-якому разі, я не маю часу жаліти себе. Гамфрі Ньюлендз уже прямує сюди, тож ми можемо розпочинати вибори. Потім я їду, щоб провести решту дня з Чарлі. Просто чудово мати час на такі речі.
Уркгарт був вражений, що прем’єр і справді каже це серйозно.
— Ви хотіли поговорити наодинці, Френсисе?
— Так, Генрі. Дивіться, я знаю, що ви не збираєтеся підтримувати ніякого кандидата на лідерство, принаймні публічно...
— Це було б дуже неправильно.
— Так, та це не заважає вам мати гострий дослідницький інтерес. Ми обидва знаємо, що вас нещодавно добряче підставив хтось із колег.
37