— Врешті той чоловік узяв у мене баньку з газом і поїхав — уже з півгодини тому. Повинен там бути.
Для певности ми взяли ще одну баньку й повернулись туди, звідкіля приїхали.
— Мені страшно прикро, що вас турбую, — оправдувалась я. — Але я щаслива, що ви мені допомагаєте.
— Ну, так. Жінка, сама, вночі…
Біля Каруся стояв чоловік з банькою в руці. Був лихий.
— Я тут ходжу, заглядаю, а вас немає, ви собі з хлопцем гуляти поїхали! Шкода мого часу!
Його очі дивилися пронизливо, вперто.
Я стала виправдуватись, що поспішаю, що не знала, чи хто із станції приїде, тож скористала з того, що цей джентлмен…
Я заплатила йому за газ і за витрачений час. Він пішов поволі до свого воза. За ним потягся запах горілки…
— Зайшов по дорозі напитись, — сказав мій товариш, наливаючи газу. — Щастя, що ви не опинились на його ласці!
Молодий пан не лише допоміг мені пустити авто в рух, але й супроводив мене знову до Оксфорду.
— Різне може трапитись у дорозі. Але до того чоловіка в мене немає довір’я. Хто знає, чи десь не чатує на вас, — говорив, прощаючись зі мною.
Було так гарно зустріти в дорозі когось увічливого, милого й приязного. Я жалкувала, що не можемо їхати разом в одному авті. Але й так було мені приємно спостерігати в дзеркалі його віз, що їхав слідком за мною. На станції, куди я заїхала набрати газу, він попрощався гудком та вернувся туди, звідкіля приїхав. Мав їхати до дядька у сусідній оселі.
Привіт вам, милі, добрі водії, що, не шкодуючи часу й зусиль, рятуєте подорожніх! Так часто бачимо, що хтось стоїть край дороги та дає розпачливі знаки. Чи багато подорожніх зупиниться й допоможе йому?
Але то була добра наука для мене. Не набравши газу до повного, я вже ніколи не пускалась у дорогу.
До міста ми приїхали з одногодинним запізненням. Але доповідь відбулася, бо терпеливі слухачі ждали. Тільки господар дзвонив на поліцію, щоб розвідати, чи часом чого не трапилось зі мною в дорозі.
До Славка
Інколи, як нам трапився вільний від праці час, ми мандрували: на Діброву, над сусідні озера, до Славка та його мами, навіть до водоспадів Ніяґари.
— Хочеш напевно знати, куди їдемо? — я говорила до Каруся в дорозі. — До канадського містечка Святий Тома. Там живе моя племінниця з сім’єю — я називаю її Моя Мала. Мене дожидає її синок Славко. Там побудемо кілька днів. Ти відпочинеш, а я пригадаю собі давні часи. Як давно то було? Не так дуже! Славкові тоді було спершу понад п’ять літ, а потім його роки стали бігти й рости, і не одне стало змінятись. Я ж їздила тоді сама, тебе ще не було.
Славко був малий чорноокий дуже жвавий хлопчик. Я привозила йому іграшки, і він грався ними: розставляв вантажники, накручував пожежні машини, вони трубили й бігли по землі, червоне світло миготіло грізно й повідомляло, що десь горить.
Ванну ми наповняли водою, і по ній плавали наші човни. З них наймиліший був підводний човен з синім дном і білим верхом. Був маленький, як палець. Не одна іграшка вже пропала або її викинули, але наша субмарина й досі плаває собі «по океані» — у ванні.
Хоч як любив Славко свою субмарину, він завжди просив: «Тіточко, купи мені човен!» Завжди, не зважаючи на те, чи привезла я йому іграшки та які. І човнів він мав багато. Закінчивши гратись човнами, ми виходили на вулицю, я брала Славка за руку, і ми мандрували в місто.
Уздовж вулиці дрімали дімки, і всюди царювала тишина малого містечка. Ми приглядались до квіток, що їх годував пан городник, і я купувала одну для Малої. То були рожеві альпійські фіялки, що їх називають по-латинськи cyclamen.
Головна вулиця містечка має ім’я полковника Томи Талбота, що великою мірою причинився до колонізації південної Канади британськими поселенцями. Тут тепер торговельний осередок міста. Талбот заснував теж це місто, і від нього воно має свою назву — Святий Тома. Саме місто чи там містечко цікаве ще й тим, що багато назв його вулиць стосується до подій і людей, що брали участь у Кримській війні. Отже, знайдете там вулиці в такій черзі, як велася війна. Ось вулиця Альма. Альма — то річка в Криму, над якою французи перемогли росіян. За нею йде Балаклава, Інкерман, Маллакоф — твердиня, яку облягали французи після британської невдачі над Реданом. І так чергуються інші вулиці, і ви з них наче читаєте історію війни росіян з французами та англійцями на Криму. Коли не стало кримських назов, використано такі, як Веллінґтон, англійський генерал уже з часу наполеонівських воєн.
Я розказувала Славкові про це все, і казки-бувальщина змішувалися з дійсністю.