Так днями й тижнями. Спокійна плавба по озерах.
Але кінець мандрівки близько. Он Дітройт! На обрії майоріє острів. Він розділює води ріки Дітройт. На його берегах купальники, на воді птаство, праворуч високі будинки міста, ліворуч, по той бік острова — Віндсор, то вже Канада. На острові — його називають Гарним (Бел Айл) — грає музика, і паруси багатьох вітрильників біліють біля берегів, наче стадо птахів. Водограй викидає струмені води, вона спадає каскадами по камінних вазах та зрошує троянди, що притулились коло підніжжя водограю.
Корабель минає острів і місто та пливе вниз рікою. Уже минув центр і долішню частину Дітройту та опинився біля берегів ріки, де розташований Дірнборн — промислове серце Мічіґену. Скрині фабрик, полум’я горнил, смолоскипи горіючих газів і стіжки хемікалій, копиці металів, піраміди вугілля. Там народжується сталь, там ґума, пластик та інші речовини проходять обробіток і змінюються в матеріял, пригожий для виробу авт. Корабель минає їх і наближається до гирла ріки Червоної — Руж, так названої від густої червоняво-бурої води, що, сповнивши своє завдання у фабриках, відпливає до ріки Дітройт, а з нею до озера Ірі.
Судно входить у ріку, його чорний дим лягає на воду й береги. Він похожий на хвіст змія, що звивається й нетерпеливо б’ється об землю. Ріка в’ється поміж берегами, густо обставленими фабричними спорудами. Крани, наче дзьоби великих птахів, махаються вниз і вгору, черпають матеріял і висипають його в копиці та на вагони. Скриплять екскаватори, гострозубими щелепами набирають матеріял з суден і скидають його на купи. Вони рудаві — це дрібно змелена руда, вони сіряво-білі — це вапняк, вони чорні — це вугілля. Черпаки забирають вугілля і вантажать на конвеєр, що зсипає його у великі збірники. Там пражиться воно під високою температурою з домішкою води, і постає кокс. Гаряча пара сичить і бухає. Їдкий хемічний запах забиває дух.
Тут теж переробляють руду на сталь або конструкційну сталь на автомобільну. Вже при первісному виплавлянні додали до печей такі мінерали, як вугілля й вапняк. Так виплавили залізо і зв’язали залишки, що бурими купами жужелі бовваніють поза печами. Далі додали різні мінерали, що збільшують твердість сталі та впливають на її якість, отже, на відпорність проти високої температури та надають їй електричних прикмет. Потім знов перетоплюють з іншими мінералами. Скільки різних матеріалів треба, щоб зробити сто різних родів сталі, необхідних для виробу авт!
Киньте оком на мапу нашої землі. Почавши від Аляски з покладами бісмуту, плятини й родовищами золота, через Сполучені Штати, густо засіяні родовищами майже всіх необхідних металів, Південну Америку, Африку й Азію — всюди є багато потрібного до виробу авт. Що вже казати про Україну, якої Криворіжчина й Донбас багаті сливе на всі, навіть рідкісні мінерали. Бо не лиш необхідне те, що в надрах землі — різні мінерали, вугілля, залізо, нафта та її продукт — газоліна, але й те, що на землі живе й росте. Отак, солома для виробу спеціяльних дощок, цукрова тростина для ізоляції, сік з гумових дерев, вовна з овець, звана могер, шкури худоби на покриття сиджень — хоч тепер більше вживають тканин із штучного волокна, як найлон чи вайнил — кокосова олія, терпентина, навіть смалець для виробу лаків.
Авто постає з п’ятнадцятьох тисяч різних частин. Кожна частина народилася сирим матеріялом як не в Америці, то в інших п’ятдесятьох країнах світу. Їх і завезли сюди до фабрики, де їх змонтовують і де остаточно постає авто. Туди ми вибираємось, щоб приглянутися, як з різних частин складають авта. Це діється в довжелезному будинку. Тут є конвеєри — рухливі стрічки, і на них будують авта.
У різних фабричних корпусах виробляють складові частини авт. Конвеєри приносять їх до головного корпусу для остаточного монтажу. Нашу групку веде провідник, і ми поступаємо поволі з такою швидкістю, з якою рухається стрічка. Провідник пояснює нам, що в дану хвилину діється.
Он початок: на порожню ще стрічку з’їздить згори порожня рама. Це кілька штаб, така собі плетена скриня. До неї приступають два робітники, один з одного, другий з другого боку конвеєра. Вони в комбінезонах і рукавицях, у кожного в руці приладдя. Ним він прикріплює і споює частини, що під’їздять до нього. Он стрічка рушилась, і на неї злетіли згори передні підвіски й ресори. Робітники щось там прикрутили. Стрічка їде далі і глянь! — на ній появляється трансмісія й машинерія з циліндрами та колінчастим валом. Зараз же з’їздить на стрічку диференціял і задня вісь. Тепер авто має вже мотор, далі дістає колеса. Це сталось дуже швидко й зручно: передній робітник прикріпив передні колеса, а задній — задні. Вони «спали з неба», тобто а горішнього конвеєра, що подає частини. А робітники тільки круть-верть долотами, прикрутили одну-другу шрубку і готово! Уже тепер наша «скриня» зовсім похожа на авто. Ще вмонтовують ззаду танк на газоліну, механізм для руху і гальми задніх коліс.