...Якби в цю мить прозаїку Семиоку поставили запитання: Ваше улюблене заняття? він відповів би без вагань: ходити по місту. Гортати сторінки вулиць. Перечитувати абзаци будинків. Розшифровувати абетку вікон. Заглиблюватись у таємний зміст подвір’їв. Заходити до книгарень і зачаровано гортати сторінки розумних книжок, яких ніколи не купиш. І не тому, що ті книжки шалено дорогі — деякі знедолені інтелектуали пристроюються біля прилавків, щось списують у зошити. Справа в тому, що Семиок давно помітив ту особливість філософічних книжок, що, опинившись на полиці, вони більше не ваблять і не манять своїми потаємними глибинами. Це як зваблива жінка, що назавжди оселилася в твоєму домі.
Вагони метро переповнені. І куди сунуть усі ці люди в робочий час? Поруч, майже впритул до нього жінка з пакунком, загорнутим в сьогоднішню «Літукраїну», в повідомлення про УКРАЇНСЬКЕ БУЙНОЦВІТТЯ. Нічого не поробиш. Покійна мама — та зберігала усіляке пов’язане з ним друковане слово. Але й вона зберігала б лише одну газетку, а не весь наклад. Якщо вже потрапив на шпальти газети, маєш бути готовим, що в тебе загорнуть оселедця.
Від метро до зупинки автобуса дорога йде довгим лунким сутереном, який є і базаром, і місцем жебракування, і концертною залою. Street economy — дають оцінку таким місцям колеги з-за кордону. Ось де криються шукані убивчі сюжети. Кожна жебрачка, торговка цього підпільного ринку, кожна квіткарка йшли сюди своїм власним шляхом. Ось де зосередились сучасні символи й притчі. Звучить музика. Один навпроти одного розмістилися кобзар у вишиваній сорочці і дядя Петя з акордеоном напідпитку. Кобзар тягне довжелезну думу про сплюндровану Вкраїну. Дядя Петя, очевидно, дуже хоче перекричати бандерюгу-кобзаря, відчайдушно жарить попурі з «По долинам и по взгорьям», та «Ой, туманы, мои растуманы». А несліпий кобзар, заплющивши очі, стоїчно виспівує речитатив думи:
— За безцінь продали нашу землю пррройди-и-исвітам!..
Дядя Петя заспівав «Ой, Днипро, Днипро, ты широк, могуч». Прозаїк Семиок любив цю пісню. Він кинув по 25 копійок і в шапку до дяді Петі, і до футляра від кобзи. Рушив далі вздовж людей, що стояли шеренгами попід кахляними стінами, і пропонували перехожим найрізноманітніший крам — пакети молока, головки капусти, коробки маргарину РАМА, труси, колготи, газету ПАН + ПАНІ. В око впала висока постать сивого діда, що тримав на простягненій руці декілька безсоромних предметів жіночої білизни. Такі Семиок бачив у секс-шопі в Голландії. Обличчя діда вражало не звичною для даного місця байдужістю, а глибоким презирством до свого товару. Чимось схожий на батька, тоскно подумав Семиок.
А ось жебрак-афганець. Молодий хлопець без ніг. От хто знає ціну життя і смерті. У каліки гарне обличчя, розкішне буйне волосся. Семиок завжди заздрив таким кучерям і мимоволі почухав свого ледь прикриту залишками чуба потилицю. Зате в нього дві ноги в австрійських черевиках, які він, виходячи з дому, забув почистити. Чи наважився би ти, пане Семиоче, авторе карколомних літературних сюжетів, купити пляшку горілки й випити її з цим хлопцем, поговорити з ним про брудну війну, відому тобі лише по бездарних піснях і краєм вуха почутих розповідях? Так, в гаманці досить і на горілку, і на закуску, і на таксі. Але куди після ночі відвертих розмов відвозити афганця? Сюди, в перехід? На старе місце?
Тут же в підземному переході Семиок купив 4 кіло картоплі і, не дочекавшись автобуса, рушив до батька пішки. Він любив цю стару зелену околицю, де минуло його дитинство. Тихими вуличками пройшов повз свою школу і будинки, де жили його шкільні товариші. Батька вдома не було.
— Я його бачила, як він виходив з дому хвилин сорок тому, — сказала сусідка.
От же ж старий, не дочекався! Я ж сказав йому, що зараз буду! Куди мені тепер пертися з цією картоплею? Кинути її під дверима батькової квартири? Чекати, поки старий приплентається з базару? Вийшов з під’їзду, швидко рушив подалі від рідного дому, поки до нього не набігли старі сусідки зі своїми вигуками: Ой, Мишенько, ну як же ти живеш? А твій дід молодець, тримається! А ти як?..»
Неподалік мешкали дві старі вчительки, до яких Семиок деколи навідувався. Піднявся на другий поверх старого двоповерхового будинку, що з дитинства вабив Михайла своєю нетиповістю серед однакових п’ятиповерхівок. Дві сестри, Зінаїда і Зоя Павлівни, яких у школі називали ЗІЗІ. Зоя Павлівна спеціалізувалася на середніх класах і навчала Семиока правилам граматики і народним думам. А Зінаїда Павлівна вела виключно старші класи. Отже, Михайло Семиок навчався в них обох. Зізі жили вдвох, колись одна з них була одруженою, але це було так давно, що вони, очевидно, й самі забули, власне, котра.