— І в гості на дні народження до нас ходили тільки баби, баби, баби! Цей бабський монастир мене доконав! Коли мені виповнилося шістнадцять, я матері сказала: все! до мене ходитимуть хлопці! Бог створив світ двостатевим, значить треба жити двостатевим життям! Монастир — то завжди збоченство!
А тепер Діана живе сама у великому помешканні. Хто до неї ходить у гості? От були в неї чоловіки, які й занесли батька. Чи вони й зараз у неї, чи вона їх відпровадила? Семиок розплатився з водієм, зайшов у подвір’я, натиснув код Діаниної квартири, піднявся на другий поверх.
— Ти сама?
— З твоїм батьком. Проходь.
Батько, блідий як смерть, лежить на дивані і благально дивиться на сина. Ні, він не відводить винуватих очей, він прагне щось сказати.
— Діду, вам може треба качку? То ви не соромтесь, будьте, як на фронті! — Діана зробила рішучий рух. Дід твердо похитав головою. Діана вийшла. Михайло сів біля батька. Нахилився до нього.
— Там у подвір’ї рушниця. Хтось знайде, буде лихо... — нарешті вимовив старий Семиок і скривився від болю.
— Діано, в тебе є кишеньковий ліхтарик? Дай його сюди швидше! Не замикай дверей. Я скоро!
— А що сталося?
За кілька хвилин Семиок повернувся з рушницею і футляром.
— Батьку, все гаразд.
— То він вбивати мене приходив! — вражено вигукнула Діана. Запанувала тиша. Німа сцена, як пишуть ремарки в драматичних творах. Дід, як повергнутий герой, приречено заплющив очі. Діана взяла себе в руки.
— Знайшов винуватця усіх бід свого покоління! Краще би стріляв у нашого Целіковського! От вже ж скільки добрих людей сказали б спасибі! Але до нього не дострелитися! Там така охорона! Як у товариша Сталіна!
— Це син сказав йому твої координати... Михайло розповів Діані про картоплю і про хитрощі старого. Добре, що все так закінчилося!
— Слухай, давай повечеряємо разом, — запропонувала Діана. — Я тебе таким почастую, ти такого не їв!
— Їв! — упевнено відповів Михайло. — Мене один бельгійський постмодерніст, валонськомовний, частував ще й не таким!
— Ти радий, що він не вбив мене? — сміється Діана.
— Звичайно! Твоє життя потрібно синові! Я його можу засадити за уроки, тільки якщо поставлю тебе за приклад! Кажу; будеш добре вчитися — навчишся робити гроші, як мама!
— Ой, я тебе прошу, які там гроші? Передпокою ніяк не куплю! Хоча, в основної маси нема й цього... Але хлопця ти виховуєш правильно! Добре, що я додумалася відвезти його до тебе! Юнакові в такому віці потрібен батько! Ти вмів його робити?
— Я зараз до нього дуже звик! Звичайно, особисте життя ускладнилося. Але ти, може, колись даш мені ключа від своїх апартаментів? Бо батько мені не дає! А, Діанко? В твою відсутність?
— А чому у відсутність? — кокетливо сміється Діана. — Заходь, коли я вдома!
Грайливу розмову експодружжя перервав хрипкий крик. Батько почав ловити повітря синіми губами, рвучко підвівся і з перекривленим обличчям впав на подушки. За вікном просигналила швидка, яку Діана викликала дві години тому.
— Зараз я відкрию під’їзд! Заховай рушницю!
Увійшов лікар у білому халаті, краєм ока глянув на діда і сказав: «Все ясно». Заповнив папери. Розпитав, чи є у медичній карточці в поліклініці відповідний запис. Семиок сказав, що, очевидно, нема. У мами такий запис був... Тому її не забирали до моргу.
— Де у вас телефон?.. — лікар спокійно набрав номер, наказав людям на тому кінці дроту записати труп.
Санітар і лікар винесли батька на ношах ногами вперед, накривши лице рушником. Діана занотувала продиктовані лікарем телефони. Простягла Михайлові речі, вийняті з кишень батькового піджака: ключ від квартири, гаманець, паспорт, з якого випав папірець з телефонами та адресою Діани. За швидкою допомогою зачинилися двері. Діана повернулась до кімнати. Сіла поряд з Михайлом на канапу, де щойно лежав старий. Знову німа сцена. Ще німіша за попередню.
Михайло чомусь подумав, що тепер знову треба буде пошукати старшу сестру, яка згідно з традиціями родини років тридцять тому вийшла заміж за військовослужбовця і загубилась в гарнізонах матінки-Росії. Коли померла мама, її так і не знайшли.
Діана підвелася, підійшла до серванту, відчинила дверцята бару і з-поміж пляшок мартіні та шері-бренді витягла білу голівку. Налила дві чарки. Михайло випив до дна, не заїдаючи. Діана піднесла чарку до губ, а потім відсунула її: