За вікном весна. В кімнаті видно. Не треба клацати лампу, щоб побачити, котра година. Видно і тепло. Вчора син просив витягти з комори легку куртку. Ще трохи подрімавши, Семиок встав. Вийшов на балкон. Внизу розквітла абрикоса. Нарешті. Як добре, коли квітнуть сади. Особливо рожеві. Ті, що квітнуть так раптово і недовго.
Михайло заварив чай, приготував сендвічі. Вдруге смикнув сина.
— Принаймні на другий урок ти збираєшся?
— Ага, на другому хімія... Чому ти не розбудив мене раніше?..
Суєтна ранкова година з незібраним портфелем, масними плямами на зошиті з хімії, весняною синовою курткою, якої було не відшукати в коморі і яка несподівано сама впала на голову з антресолей, нарешті минулася. За сином, який мав звичку з півдороги повертатися за змінним взуттям, остаточно закрилися двері. Прозаїк Михайло Семиок зварив собі міцної кави, сів на кухонну табуретку, закурив. Сьогодні четвер. Треба вийти за ЛІТЕРАТУРНОЮ УКРАЇНОЮ.
З вітром у волоссі та абрикосовою квіткою у петельці Семиок попрямував до найближчого кіоску. Купив ЛІТЕРАТУРНУ УКРАЇНУ і рушив до кав’ярні, щоб ЦИВІЛІЗОВАНО проглянути газету. Вдома він випив доброї кави. У кав’ярні в підвальчику зварять гіршої. Але кава, яку приносить офіціант, має особливий смак. Розмішуючи цукор, розгорнув газету і знайшов те, що шукав. Ось він, Михайло Семиок, за збірку новел РУСАЛКИ НА БАЛКОНІ отримує премію УКРАЇНСЬКЕ БУЙНОЦВІТТЯ. UKRAINIAN VIOLENT BLOSSOM! Колеги за кордоном не зрозуміють. Та все одно приємно. І декілька сот гривень як додаток почесного буйноцвіття не можуть не радувати. За це треба ще раз випити. Не зважаючи на ранню пору, о якій п’ють лише пропащі.
— Вам горілочки? Коньячку? — вгадав його рух офіціант. Семиок замовив куантро. 11 гривень 30 копійок за 50 грамів. Це більше, ніж за 0,7 пристойного вина. Та не щодня плоди високого натхнення винагороджуються почесним буйноцвіттям. А далі доведеться пити зі співробітниками Асоціації благодійних фондів України, де прозаїк Семиок працює в системі паблік рилейшнз, друкуючи під різними прізвищами різнопланові статті та полемізуючи сам із собою. Паблік рилейшнз — традиційна годівничка письменників у цивілізованому світі. Його колега, провідний драматург однієї зі скандинавських країн, працює в паблік рилейшнз місцевого Червоного Хреста й дуже щасливий з того.
КУАНТРО замість високої склянки принесли у чарці. Звичайно, без криги. Михайло Семиок пишається своїм снобізмом і плекає його, вбачаючи в ньому захист від повсюдного жлобства. Піднімаючи чарку за свій літературний успіх, прозаїк Семиок вкотре вражено подумав, що нових гідних текстів в шухлядах його пам’яті більше нема. Існує сирий, проте масштабний задум роману «Околиці та Середмістя», пента- чи шесталогії, яка має відбити всю повноту буття України 60—80 років. (Семиок розуміє, що реалізовувати той братокарамазівський, сагофорсайтівський проект не варто). Упродовж багатьох років у його єстві визрівали й прагли народження оповідання, новели, short stories, які шикувалися в чергу і змагалися, кому бути написаним першим. Невже те мистецтво неймовірних сюжетів, яке критики називають володінням фабулою, а необізнані кажуть: це ж треба так накрутити! вже непідвладне йому?
— Раніше в мене з цим не було проблем, — подумав Семиок, запиваючи куантро кавою, і сумно подумав: кожен мужчина одного дня каже собі: раніше в мене з цим не було проблем. І йому стало сумно не тому, що написано мало — і з невеликим доробком можна увійти до великої літератури. Та невже він більше не знатиме того щастя похапцем записувати продуманий до мізансцен текст, з подивом помічаючи, як з’являються нові, несподівані моменти. А потім перечитувати готовий текст на екрані комп’ютера, шліфуючи фрази, міняючи місцями епізоди. Більшої насолоди в світі нема. Коли текст написано, щастя творчості тимчасово минає. Це як… в голові у Семиока знову виникла аналогія з бозна-чим. Невже цього більше не буде? А писати хочеться. І писати треба... Так, сьогодні четвер, у сина п’ять уроків, він повернеться рано. Треба вертатися додому, спробувати попрацювати, поки малого нема.
Вдома Семиок відразу ввімкнув комп’ютер, створив файл osvita для статті про практику заохочення дитячої творчості в цивілізованому світі. Паралельно створив файл newtext для художнього тексту. Коли сідаєш писати, до кінця не знаєш, що в тебе вийде. Це одна з найсакральніших таємниць творчості. Але чітка спіраль сюжету має сяяти в первинній мряці нествореного. І, хоча все на світі було і ще багато разів буде, той сюжет не має права бути банальним. А в тебе лишились тільки якісь побічні діти, які очевидно, мають символізувати світову совість, мандруючи світовою літературою і виникаючи в житті героя у найнесподіваніший момент... Білий порожній екран втомився від бездіяльності і вкрився чорним зірчастим полем. Поряд із комп’ютером на столі світлина колишньої дружини Діани, матері його сина. Колись вони спокійно розлучилися. Без зайвих розмов і трагедійного підтексту. Михайло в той рік почав писати, і нічого більше для нього не існувало. А Діана почала працювати з поставками. Якимось чином всунулась до тої структури, де законно гребуть незаконні гроші. Згодом купила квартиру неподалік Андріївської церкви і будиночок за містом. Одначе, коли ексчоловік казав їй: ну, ви, мадам, тепер зовсім круті, роздратовано відповідала, що всім керує Целіковський, який скоро їх усіх змусить жебракувати під Фролівським монастирем. Мабуть, саме тому Діана ніколи не обминала найменшої можливості десь урвати копійчину. Пильно стежила за літературними успіхами Михайла Семиока, вимагаючи грошей на сина з усіх його доходів. Навіть з гонорарів у журналі БЕРЕЗІЛЬ.