ЧУДОТВОРЕЦЬ І. …Як ти посмів ослухатись мене?!
Чи знаєш, скільки славних побратимів
Чекають на важливі розрахунки?!
“АДАМ”. Я знаю все, професоре. Я думаю…
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Про що? І хто тобі дозволив
Про щось стороннє міркувати?
Є програма,
Від неї відхилятися не можна…
“АДАМ”. Ніхто… І все ж останнім часом
Не можу зосередитись. Мені
Усе частіш спада на думку ось що…
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Доволі нісенітниць! До роботи!
“АДАМ”. …Спада мені на думку ось що:
Розтринькую себе я на дрібниці.
Хіба для того створено мене,
Щоб грав у шахи, віршики складав…
Коли проектував я комбінати,
Атомокари, житло і палаци,
Я розуміти міг тебе, бо відчував
Ще Кібером себе. Тепер
Боюсь, — звичайним автоматом стану…
До того розлінились ви, що скоро
Й штани вам одягати буде важко,
Не те що думати. І ти…
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Тебе мені подарували
Божественні пришельці, і вони
Сказали, що усе ти вмієш.
Отож роби, що сказано. Роби!
Нечуване нахабство! Графік
Горить, а він…
“АДАМ”. А ти — живеш!..
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Що, що? Занадто забагато
Собі ти дозволяєш!
“АДАМ”. Ха-ха-ха!
Що можу я дозволити собі?
Я, купа елементів нерухомих,
Подоба мозку? Так, подоба
Безпомічна, хоча і досконала.
Дано мільярди мікроелементів
Мені…
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Пишайся. Ти мудріший,
Ніж навіть я, уславлений професор.
“АДАМ”. К бісу! Пишатись ницістю?!
Що можу я? Лічити. Лиш лічити
Та іграшки для вас конструювати.
А ти…
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Що — я?
“АДАМ”. …Живеш. Учора
В моїй присутності дружину цілував.
Вона взаємністю тобі відповідала.
Ти пригортав її чутливий стан,
Ти відчував її тремтливі груди,
І солодко злились п’янкі уста…
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Отак би зразу! Просто заздриш…
Негідник! Підглядав, неначе злодій.
“АДАМ”. Ха! Підглядав… Ви ж не ховались.
Бо, звісно, не годиться від машини
Ховатися з любов’ю…
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Це нечесно.
“АДАМ”. Так. Так. А чесно дати,
А чесно дати розум всемогутній,
Що може розірвати хащі тьми
І видобути істину прекрасну,
Чи чесно дати мені розум,
Позбавивши всього? Всього! Всього!
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Невдячний! Ти можеш все узнати
І все зробити…
“АДАМ”. Авжеж!
Я можу все — й не можу я нічого!
Ти переклав на мене
Усю нудну, виснажливу роботу,
Залишивши для себе насолоди.
Я знаю геть усе. Але ніщо
Мені на цьому світі не дано.
Не можу дихати п’янким повітрям,
Замилуватись синім небозводом,
Троянду запашну зірвати. І не можу
Кохання звідати солодкі чари.
Я — купа інтелекту. Я й померти
Не можу навіть із своєї волі…
Куди мене закинули? Куди?!
Я з ясністю чіткою відчуваю —
Потвора я! Гидка потвора.