2
Ой тяжко князеві у неволі пробувати,Заліза тягати.Кайдани-залізо ноги повривало,Біле тіло молодецькеє коло жовтої кості пошмугляло[18],А ще ж то уночі у темній темниці із іншими невольниками він пробував,А удень турчин до темниці приходжає,Двері одмикаєІ бідного невольника на тяжку роботу виводжає.А сам турчин коло невольників походжає,На їх поглядає,На слуги свої, на турки-яничари[19], зо зла гукає:«Кажу я вам, турки-яничари, добре ви дбайте,Із ряду до ряду заходжайте,По три пучки тернини й червоної таволги[20] набирайте,Та недбалого невольника по тричі в однім місці затинайте[21]!»То ті слуги, турки-яничари, добре дбають,По три пучки тернини і червоної таволги у руки набирають,По тричі в однім місці бідного невольника затинають,Тіло біле коло жовтої кості обривають,Кров християнську неповинно проливають…Отак то у тяжкій неволі князь пробував,Три роки горе та біду приймає,А четвертого року випадком випалоДо любої дружини звістку подати,Словом переказати:«Нехай, – каже, – моя люба дружина добре дбає,Статки-маєтки збуває,Скарби збирає,Мене, князя, з тяжкої неволі викупає!»
3
То княгиня скоро тую звістку до рук дістала,Гірко заридала,Думала-гадала,Що: «Як мені своє миле подружжя з неволі визволяти,Що на той викуп ніяких статків-маєтків, великих скарбів не буде ставати,Бо ні за які скарби не буде його цар турецький випускати».І ну княгиня знову думати-гадати,Як своє подружжя з неволі визволяти:«Хоча й би я й статки-маєтки збувала,Скарби великі збирала,То не можна мені самій до царя турецького доступати,Бо буде мене цар турецький собі за жінку брати,А певних людей та небоязких нема кого послати».Думає-гадає,3 себе препишную князькую одіж скидає,Коси свої, довгі до п’ят, ножицями відтинає,Бере тоді на себе одіж просту чоловічую,Бере кобзу[22] тридцятиструннуюТа крадькома,Тишкома,Нічого нікому не оповіщає,У турецьку землю, у далеку дорогу страшну виходжає.
4
Ой далека то дорога: не день, не два її треба проходжати,Багато горя та муки зазнати!Ой усього зазнала княгиня бідолашна,Ніжки свої білії збила-натрудила,Ручки свої ніжнії тернами сколола,Личенько своє молоденькеє голодом стомила,Оченята свої карії слізьми стуманила,А таки дійшла вона до землі турецької,До віри бусурменської[23],І до царя турецького приходжає,Мов би то молодий кобзар на кобзу грає.Побачили слуги, турки-яничари, кобзаря молодого,Ведуть його у палац до царя турецького,Щоб він цареві заграв,Заспівав,Душу йому звеселив.То молодий кобзар-княгиня до палацу вступає,Царя турецького забачає,Струни торкає,Грає-співає,Піснею жалібною серце у царя виймає.Цар турецький жорстоке серце мав,А з тії пісні сльозами дрібними заплакав,І довго молодий кобзар-княгиня цареві грав –І день, і два, і три…І каже цар турецькийБусурменський:«Будеш ти у мене, кобзарю молодий, повік пробувати,Буду тебе за рідного брата мати,Незліченними скарбами наділяти».І каже кобзар молодий – княгиня:«Не можу я, царю, коло тебе пробувати,Єсть у мене батько й мати,Будуть вони, старенькії, по мені вельми тужити– сумувати».І говорить цар турецькийБусурманський:«Коли ж не хочеш у мене пробувати,То даю тобі волю – чого твоє серце бажає у мене прохати».Тоді молодий кобзар-княгиня промовляє:«Змалку я, царю, по світу блукаю,Сумно мені самому без товариша бувати,Дозволь мені, царю, в тебе якого невольника взяти,Буде мені хоч товариш у дорозі розмовляти»,І звелів цар турецький темну темницю відмикати,Кобзареві молодому якого схоче невольника дати.То молодий кобзар-княгиня до темної темниці вступає,Усіх невольників оглядає,Подружжя своє, князя любого, вибирає,З темниці виводжаєІ з ним укупі з землі турецької рушає.
5
Пішли вони вкупі широкими степами,Байраками[24] та ярами,І не міг князь своєї дружини вірної впізнати,А вона не схотіла йому про себе і навзнаки дати.І йшли вони так довго широкими степами,Байраками та ярами,А як почали до своєї землі доходжати,Почав князь до молодого кобзаря, до княгині промовляти:«Пусти мене, чоловіче добрий, на волю!Не просту дав мені бог на світі долю,У цій землі я князем князюю,Який хочеш, викуп за себе обітую[25]».Говорить молодий кобзар-княгиня:«Нічого я з тебе, князю, не бажаю,Іди, хай тобі бог помагає!»То князь радий, молодому кобзареві як і здякуваться не знає,До себе в гостину закликає.А молодий кобзар-княгиня відмовляє:«Не можу я, князю, зараз до тебе прибувати,Єсть у мене батько й мати,Будуть вони, старенькі, по мені вельми тужити-сумувати.А як дасть мені бог до батька та до матері завітати,Тоді буду до тебе в гостину прибувати».І тоді вони опрощення брали,Кожен своїм шляхом повертали.