То молода княгиня навпростець небитими[26] стежками пробігала,Швидше од князя до господи прибувала,Препишную одіж князьку до себе брала,Чоловіка дожидала.Час-година минає,Ото уже й князь до господи прибуває.Усі його стрівають,Вітають.Княгиня його вітає,Приймає,Про здоров’я питається,А він зо всіма вітається,А коло неї й не стане,На неї оком не спогляне,До своїх райців[27] промовляє:«Бачите, як моя жінка добре дбає,Тепер цілує-вітає,А як я в тяжкій неволі пробувавТа звістку подав,Щоб вона статки-маєтки збувала,Скарби збиралаТа мене з неволі визволяла,Так тоді де вона бувала?»І говорять райці князькії:«Відколи, князю, твоя звістка прибула,3 того часу княгиня дома не жила,До сього часу десь пробувала,Оце тільки до господи завітала».І розпалився князь гнівом великим,Одвів княгиню до неї в кімнату,Звелів на ключ замикати,А сам до ради уступає,Промовляє:«Панове райці!Судіть мою жінку невірну як треба по правді!Якби не молодий кобзар мене обрятував,То й досі б я турецькі кайдани тягав». І ото починає рада суд судити,І присудили княгиню горлом скарати,Смерть їй завдати.І князь на той присуд сам пристав,З райцями до княгині уступав,Щоб узяти,На смерть її віддати.Підійшов, двері одмикавТа й скам’янів там, де стояв:Світлиця порожня, немає княгині у ній,А стоїть там кобзар молодий…І говорить молодий кобзар-княгиня:«Ой який же тепер світ настав,Що чоловік своєї жінки не пізнав».І тоді кобзар з себе одіж просту скидав,Кожен княгиню пізнав.І тоді князь радістю радієІ сльозами ридає,У своєї жінки вірної прощення благає…І тоді князь великий бенкет зчиняє,Увесь народ на нього скликає,З радощів бенкетує-гуляє,Своє любе подружжя, княгиню, уславляє…
Сьогодні великий день у Тополівській школі: у цей день має відбутися екзамен, а на йому повинен бути член ради шкільної. Тим-то у школі ще з учора все готується. І молодий, що тільки перший рік учителює, вчитель, і сторож Кирило Криворукий працюються з усієї сили. Ще вчора маненька хатка, що волость віддала у своєму будинкові на школу, хатка, завбільшки сорок квадратових аршин[28], почала чепуритися. Усі ями в земляній долівці[29] позасипувано, а потім сторож попримазував їх глиною і кожному школяреві прикро наказував, щоб вони, хлопці, якомога обережніше приторкалися своїми ногами до примазаних місцин:
– А то сяде та й товче чобітьми! Де б оберігатися, легенько ступати, а він товче. А ти за ним маж та рівняй! От уже приїде пан, то він вам дасть!
Тим часом учитель власноручно порався коло пообпадалих шпарун[30] на стінах та на грубі[31] і, закотивши рукава за лікті, щиро примазував рудою й білою глиною, зовсім незважаючи на те, що така праця анітрохи не відповідала його вчительським обов’язкам. Але що ж було робити, коли він ніяк не здолав домогтися, щоб громадський атаман дав йому мазильниць[32]?! Школярські парти, що стільки разів цієї зими заходжувались розсипатися під школярами, та й розсипалися навіть часом, ці парти позбивано тепер гвіздками й клинцями, і вони почали позирати якось навіть спишна; та це не перешкоджало сторожеві Кирилові подавати вчителеві до уваги, що коли вони, школярі, не побережуться, то «ота гемонська[33] задня парта коли б не обернулась, бо там ніяк не приладнаєш однієї ніжки». Та й учительському стільцеві, що якось випадком, мабуть, потрапив до школи, треба було лікаря, і вчитель довго працювався, силкуючись, щоб замість трьох було в його чотири ноги, як то повинно бути в кожного порядного стільця. Ще два стільці взято в батюшки і в волості[34] – про самого батюшку й про «члена».
вернутьсяРайці – міські урядники; тут – княжі дорадники.
вернутьсяДолівка – утрамбована, вирівняна та помазана глиною земля в приміщенні; взагалі підлога.
вернутьсяШпаруни – шматки глини, якими заповнені щілини й заглиблення в стінах і на стелі будівлі; штукатурка.
вернутьсяМазильниця (мазальниця) – робітниця, що займається мазанням.