Прийшов піп, посідали за стіл. Член витяг якісь папери і порозкладав їх на столі. Коло їх ліг заялозений завдачник Євтушевського з позакладаними в його папірцями, потім перо й олівець, що з’явилися з членової кишені. Діти з острахом поглядали на всі ці приготування. Часом хтось тихо шепотів:
– I в його завдачник є!
– Перо, як срібне, блищить…
– Дайте список учеников, – голосно прогомонив член.
Реєстр[38] дали, і він уткнув у його носа. Тихо-тихо стало, – чути було, як муха, летячи, дзвеніла крилами. Школярі вже не перешіптувались; вони ждали, що то буде…
– Байденко Іван! – голосно вигукнув пан член. Викликаний хлопець схопивсь і почав пролазити проміж тісно поставленими ослонами[39]. Ноги в його якось не слухалися, чіплялися за ніжки від ослонів; видко було, що хлопець лякався. Нарешті, вилізши, він несміливо підійшов до столу і вклонився.
– Ну, по закону, – муркнув член. – Читай молитву господню.
Хлопець тремтячим голосом почав:
– «Отче наш, іже єси…»
– Троице! – знову звелів член. Хлопець і ту проказав.
– А што ето такое тройця? – запитався він. Хлопець силкується щось сказати, але не може.
– Ну-ну! – підганя батюшка. – Я ж вам ето об’яснял, как же ти не знаєш?
– Тройця… – почина хлопець і стає. – Тройця… це – бог отець, і син, і дух святий…
– А шо ж то, три бога? – допитується член.
– Ні, один…
– Ну, как же то один? Розкажи!
Хлопець мовчить.
– Ну, чого ж ти мовчиш? – знов підганя батюшка. – Ти ж знаєш!
Хлопець то червоніє, то біліє, він тремтячою рукою тре чоло, видко, як замружіли і змокріли очі, затіпалися губи. Йому стало страшно.
– Ето значить… обикновенно, це всьо одно, шо от свет од сонця, ісходить і шо того… теє… об’ясніть йому, батюшка! – докінчив член, що хотів був навести відоме порівняння з біблійної історії Рудакова, але не зміг і заплутавсь.
Батюшка вияснив.
– Тепер по священной історії… – промовив учитель.
– Розкажеш про Ноя і єго синовей? – спитав піп.
– Розкажу, – відмовив, трохи заспокоївшися, хлопець і почав розказувати.
– А шо, – зненацька перехоплює його оповідь член, – хорошо сделал Хам с отцом?
– Hi…
– Обикновенно, он отца не уважал, посмеялся с него… за то ему і наказаніє. А ти уважаєш отца? Слушаешся? – зненацька грізно запитується член.
– Слухаюсь… – відмовляє переляканий його голосом хлопець.
– То-то!.. Всегда должно слушаться, потому отец обикновенно єсть родитель! – промовля член, удаючись уже до всіх школярів, а ті зо страхом дивились на все, що робилося у їх перед очима.
– Тепер по арихметикє! От я вже сам єго спрошу, – промовив член.
Тут уже було його широке поле до діяльності, і він, розгорнувши свого завдачника і нашукавши по прикметах завдачу почав нею мучити хлопця. На щастя хлопець знав.
– Тепер по-руському!
– Читай! – промовив учитель, показуючи хлопцеві в книжку.
– «Мартышка в старости слаба глазами стала, а у людей она слыхала, что это зло еще не так большой руки, лишь стоит завести очки»… і т. і.
– Розкажи!
Хлопець ламаною великоруською мовою переказує прочитане, всячину плутаючи:
– …вона слихала, шо у людей больші руки і очки… стоїть та й крутить хвостом…
– Да, очки надела, – додає член. – Хорошо! Будеть! – промовив він і, нахилившись над реєстром, хотів писати «балли».
– Может бить, пісать єщо? – спитавсь учитель.
– Мм… – муркнув член, погадавши, мабуть, про недосяжні правила правопису. – Нехай пишеть!..
Вчитель почав читати якийсь уривок з книги, а школяр писав на класовій таблиці.
Потім почали виправляти помилки. Член якось підсунув до себе книжку і, звіряючи з нею написане, знайшов дві помилки. Зоставалось їх ще з п’ятеро, але член сказав, що все останнє так, і хлопця пущено.
Саме таким робом[40] узялися й до другого школяра. Тільки, як дійшли до арифметики, бідолашний ніяк не міг рішити завдачу – даремно направляв його вчитель, даремно підганяв член. Нарешті, член не вдержавсь: