Так, се вона, відмова на питання!Зникають геть зневіра та вагання,Що душу всю вже змучили украй.
Одмова тут – і проста й зрозуміла:Працюй, борись, аж поки буде сила,І всіх людей до праці закликай!
Зорі
Мамо люба, глянь, як сяютьЯсно зорі золоті!Кажуть люди: то не зорі –Сяють душі то святі.
Кажуть: хто у нас на свічіВік свій праведно прожив,Хто умів людей любити,Зла ніколи не робив, –
Бог того послав на небоЯсно зіркою сіять…Правда, мамо, – то все душі,А не зорі там горять?
Так навчи ж мене, голубко,Щоб і я так прожила:Щоб добро робити вмілаІ робить не вміла зла!
Українець
Він українець – це запевне,Бо хвалить сало й галушки,Та ще вишиванії вдомаБере він на ніч сорочки.Колись він навіть – хоч давненько –Щось написав чи переклав,Але ж цензура – боже – люта!І пер він більше не псував.Колись кричав: «Народ люблю я!За його хрест би я поніс!»І за народ в каліках-віршахПролив дрібних він з ложку сліз.Але ж народ – темнота темна –І віршів тих не зрозумів, –Мужицтво кинувши, герой нашНа «тепле місце» десь засів,І хоч накази часто пише,Щоб в шори брали мужиків,Але ж він каже: «УкраїнуЛюблю я так, як і любив».Він галушки і досі хвалить,І «Кобзаря» бере читать,І напідпитку починаєСлова вкраїнськії вживать…
Зернятка
І
Щастя хочеш ти зазнати?Щастя дурно не дається:Тільки той його придбає,Хто за його в бої б’ється.
У великім нашім боїЗа нового дня світанняТільки й можна мати щастя,Варте людського бажання.
ІІ
Як мала у тебе сила,То з гуртом єднайся ти:Вкупі буде більше діла,Швидше дійдеш до мети.
Як на силу ти багатий, –Не єднайся ти з гуртом:Буде силу він спиняти, –Сам іди своїм шляхом!
ІІІ
Говорять люди: не зітхай,Чого неме, то й так нехай!А я говорю: не затхай,Коли нема, – борись, придбай!
ІV
Краще кривду вже терпіти,Ніж самим її чинити,А ще краще, пане брате,Ні чинить, ні зазнавати:Сил набравшись і надій,Не терпівши, скинуть з шиї.
V
Гей, по чім дурного знати?Що розквасив губи й плаче!Пане брате, пане брате!Той дурний – то ми неначе.Всі з зітханнями, з жалямиОзиваються до небі…Гетьте к бісу з плаксіями!Нам борців, нам діла треба!
VІ
От, кажуть, – пригодиУчать людей згоди.Невже на пригодиУ нас недороди?
Здається, багатоПригод нам бувало, –Чомусь тільки згодиУ нас досі мало.
VІІ
На вбогому – лати,На багачу – шати,Та не йди сорочкиВ дуки позичати:Коли чим не маєшПрикрить свою спину,То йди просить, брате,В убогу хатину.
VІІІ
Кажуть: бог нерівно ділить,Жде, щоб люди поділилисьПо-братерському, без сварки…А вони і посварились.
То дурниця! Я не вірю!Бог робити так не може:Він є бог, і має силу, –Хай поділить нас як гоже!
А як сили він не маєПорівняти лати й шати, –Нащо зводити на сварку?Нащо кепсько поділяти?
ІХ
«Якої віри ти?» – хтось цигана спитав.«Якої ж треба вам?» – той одповів.Кого тобі сей циган нагадав?То наших землячків…
Х
Є приказка: кому біда докучить,То той уже ся розуму научить.Зазнали ми не то біди, а й муки,А все тії не відаєм науки:Хоч, кажуть, нас великі міліони,А все б’ємо своїй біді поклони.
ХІ
Не єднайсь з розумами низькими,Бо і сам понизишся ти з їми.Та і рівний тобі головоюНе знесе тебе вгору з собою.Тільки вищий, на розум багатий,Зможе дух твій угору підняти.
ХІІ
Святі чуття в душі ховай,В їх зазирать людям не дай.Бо осміють, зневажать їх,Затопчуть в грязь неправд гидких.І тільки їх тому розкрий,Чия душа – сестра твоїй.
ХІІІ