Кав'ярня біля причалу
Дія І
Навіть під час дощу можливо чомусь навчитись: якщо побіжиш то все одно змокнеш, а якщо підеш, то позбудешся метушні.
Не знаю з чого розпочати. Та історія, яка зі мною трапилась не є захоплююча, в ній немає крові та насильства, нема жорстокості і люті. Ви самі себе спитаєте: «То навіщо його читати?». Бачите, істина в тому, що ми надто сильно піддаємося впливу навколишнього середовища і соціуму, ми вбираємо все негативне і живемо з цим, а все, що може бути прекрасним живе десь там, в глибині наших характерів і думок. Тому моя історія, або ж пригода, несе за собою зміни та наслідки в моєму майбутньому, основа якого - у моєму минулому. Найцікавіше те, що я зрозумів усе за невеликий проміжок часу. Взяти наприклад, один день. Що ти зрозумієш за день? Та нічого. Ба к ні, все можливо і можливо і за менший період. У кожного були свої бажання. В мене було особливе - я хотів знайти себе і бути освіченим, бути сильним духовно та фізично, бути обізнаним у справах різного характеру, але до цього потрібно дійти.
Я жив у маленькому містечку, достатньо тихому і спокійному. Бувало добре вийти і просто пройти вулицями рідного міста і ще раз закарбувати собі в пам'яті кадри пам'яток архітектури, парки, річку і озера. Найбільше мені подобалось сидіти в парку, але тільки вранці, адже зранку там нікого немає, а тиша тільки те і робить, що змушує думати лише про хороше. Чим цей парк ідеальний? Тим, що там ти потрапляєш в лотерею, перемагаєш і здобуваєш додатковій приз. Зараз поясню, в парку є озеро, в літню пору, та і взагалі коли вже починає теплішати в комишах починають появлятись рибалки. Люблю за ними спостерігати; вони не спіймають велику рибу, але сама естетика риболовлі їх приваблює, а мене приваблює відокремленість. Цікаві вони люди, ці рибалки, сидять посміхаються самі собі після кожної впійманої рибини, хоч вона і була з мізинець, та все одно приносила їм радість. Вони вели гру з природою, гру з самим собою, бо досить зробити один невірний рух, або ж невчасно підняти вудочку, як ти втрачаєш наживу, яка б вона не була, а це означає, що природа веде в цій нелегкій та водночас захоплюючій грі.
Ввечері я вже не йшов до парку, там було надто гучно, п'яні пики, гопи і остання нечисть. Хоч траплялись і нормальні люди, їм просто не було куди піти відпочити і вони всі йшли туди. Нагадую, всі. Ви мабуть думаєте, в мене немає друзів, ба ні, у мене є друзі, і у нас був взаємний інтерес. Це як і хобі, так і моє життя - покер і баскетбол. Дві дуже цікаві і розумові гри. В баскетболі я ніколи не був лідером команди, але в мене були непогані здібності, а найголовніше те, що я хотів бути гідним спортсменом. Може десь в глибині душі я і хотів стати зіркою NBA, але мені було досить того, що хлопці мене поважали як гравця на майданчику і знали, що від мене можна чекати чого завгодно... і це було приємно.
Я розумів, що моє перебування у рідному місті є тимчасовим, так як знайти роботу було дужа важко. Багато хто з моїх знайомих та і взагалі ті хто проживав у місті, їздили на роботу до столиці. Тому мені хотілося якомога більше часу провести на батьківщині, на одинці з природою.
Мені приносило радість майже все, що мене оточувало: дерева, небо, дощ, тихий вітер, проміння сонця, світанок, захід... Але я не відмовлявся і від звичайного буту, адже без цього теж ніяк не обійтись. У мене, і подібних мені хлопців, була жага до покеру і ми частенько збиралися, щоб полоскотати один одному нерви. Достатньо пронизлива гра і до речі не для людей зі слабкими нервами. Прикро тільки те, що більшість людей думає, що покер, це гра на удачу або на везіння і все залежить від карти, яка в тебе на руках, іншими словами - лотерея. Розвію вам міфи - це не так. У цій грі ти можеш проявити себе як особистість, тим самим примусивши понервувати присутніх, поставити себе перед вибором і побачити, вмієш ти розрізняти правду чи ні. І від усього цього ти отримуєш масу вражень. Як говорили в одному фільмі: якщо ти за півгодини не зрозумієш хто за гральним столом лох, то ти сам лох. Жорстко, але правдиво.
І ось одного разу, ввечері ми збиралися у мого друга, за парою банок пива та кошерних фішок, щоб понервувати один одного. Я підіймався на п'ятий поверх і вже чув божественний звук номіналів, які цокають одна об одну. Не встиг я подзвонити у двері, як вони відчинились і на порозі стояв мій давній знайомий.
- Залітай Дюд, - сказав мій друг. - Радий бачити, як справи?
- Та в нормі, дякую, - сказав я. - Як сам?
- Як по маслу, га-га-га, розумієш? - сміється. - Масла доволі, га-га-га!
- Так-так, розумію, всі в зборі? - запитав я.